ХЗ. Хто знає, яким буде майбутнє
- Автор: О’Райлі Тім
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: Наш формат
- ISBN: 978-617-7682-06-5
- Переводчик: Юлия Кузьменко
- Жанр: Прочая компьютерная литература
Электронная книга - «ХЗ. Хто знає, яким буде майбутнє». Краткое содержание книги:
Один із персонажів Льюїсової книжки Бред Катсуяма спробував створити нову біржу, «де кожний долар має рівні шанси», позаяк швидкісні трейдери не мають переваг. Однак «банкіри і брокери, які отримують частку від прибутку високочастотних трейдерів з інвесторських ордерів, не хотіли надсилати своїх ордерів на справедливу біржу, бо заробили б на ній менше».
Деривативи, придумані для захисту від ризиків, почали, навпаки, створювати загрози. Випуск забезпечених боргових зобов’язань, які Волл-стрит продавала довірливим клієнтам напередодні краху 2008-го, став можливим лише завдяки машинам. Про це говорив колишній виконавчий директор Нью-Йоркської фондової біржі Джон Тейн, який згодом посів цю посаду в банку Merrill Lynch, у промові 2009 року: «Для підготовки траншу одного забезпеченого боргового зобов’язання на найшвидшому в США комп’ютері потрібно було близько трьох годин. Працюючи над цими цінними паперами, мабуть, ніхто по-справжньому не розумів, що робить. Створювати те, чого ви не розумієте, — вочевидь, препогана ідея»303.
Одне слово, через високочастотний трейдинг і похідні цінні папери люди втрачають контроль над фінансовими ринками і не розуміють, що відбувається. Ба більше, електронні фінансові механізми відриваються від економіки реальних товарів і послуг. Білл Джейнвей пояснив мені: «супербульбашка» 2008-го лопнула і «похитнулися уявлення про те, що фінансові ринки ефективно працюють і визначають ціни фінансових активів, прив’язаних до фактичної вартості фізичних — фундаменту нефінансової, або так званої реальної, економіки».
Величезний капітал, що крутився у фінансовій системі напередодні кризи 2008 року, породив «тіньову» банківську систему. Той капітал підживлював кредитування, що суттєво перевищувало вартість реальних активів та забезпечувалося низькоякісними облігаціями й ризикованими заставами304. Фінансовий капіталізм перетворився на ринок уявних активів, які викликали довіру лише завдяки «фейковим новинам» Волл-стрит.
Високочастотний трейдинг, забезпечені боргові зобов’язання та інші деривативи, а також «тіньова» банківська система — лише верхівка айсберга. Ринки дедалі більше функціонують як машини, і дедалі менше сприяють людям, для яких, зрештою, створювалися. Те, що в нас розробляють нікому не зрозумілі фінансові продукти, добре ілюструє, як влаштована сучасна фінансова система. Якою є «функція пристосування» моделі, на якій базуються алгоритми системи? Які викривлені дані ми їй згодовуємо?
Ніби персонажі фільмів про Термінатора, ми маємо помандрувати в минуле й пошукати витоків, інакше не зупинимо Skynet — штучний інтелект, що прагне поневолити людство.
Політичний економіст Марк Бліт писав у журналі Foreign Affairs: після Другої світової війни політичні діячі вирішили, що «тривале масове безробіття є екзистенційною загрозою капіталізму»305. Отже, головною «функцією пристосування» західних економік стала зайнятість населення.
На думку Бліта, протягом деякого часу це було непогано, але зрештою призвело до так званої «інфляції витрат». Коли працевлаштування гарантоване всім, ніщо не заважає фахівцям часто змінювати роботу. Роботодавці можуть втримати працівників лише за рахунок підвищення зарплат. Витрати треба компенсувати, тож роботодавці підвищують ціни. Виходить замкнений ланцюг: що вищі зарплати, то вищі ціни. За словами Бліта, при будь-якому втручанні спрацьовує закон Ґудгарта: «Тривалий вплив на будь-яку змінну зменшує цінність змінної».
Гонитва за повною зайнятістю та відмова від Бреттон-Вудської системи — золотовалютного стандарту, прив’язаного до долара США, — спричинили захмарну інфляцію. Інфляція грає на руку боржникам. Житло та інші товари суттєво дешевшають, адже позики виплачуються за фіксованою ставкою в доларах, курс яких падає. Тимчасом у боржників доларів більшає, бо підвищуються зарплати. Повсякденні товари дорожчають, тож працівникам доводиться вимагати підвищення зарплат. Проте від інфляції потерпають власники капіталу, адже вартість їхніх активів падає.
Отож із 1970-х років новою «функцією пристосування» стала підтримка низького рівня інфляції замість гонитви за повною зайнятістю. Президент Федерального резервного банку Пол Волкер суворо контролював грошову масу, щоб зупинити інфляцію. На початку 1980-х років ситуація з інфляцією вже була під контролем, але ціною величезних відсоткових ставок і високого рівня безробіття.