ХЗ. Хто знає, яким буде майбутнє

На думку Фінка, замість повертати гроші акціонерам, компаніям краще спрямовувати більшу частину фінансових резервів на професійний розвиток працівників. «Якщо компанії прагнуть збирати найсоковитіші плоди нової економіки (і забезпечувати собі надійне зростання на перспективу), мають дбати про заробіток працівників, від яких, власне, залежать прибутки в бізнесі. Для цього працівників, які колись обслуговували машини, треба навчити програмувати», — пише він. Керівництво «повинно створювати умови для навчання у своїх компаніях, щоб приваблювати таланти за умов сучасної економіки та виконувати обов’язки перед працівниками»310.

У відомій книжці «Злет і падіння американського зростання» (The Rise and Fall of American Growth) Роберта Ґордона розповідається, як змінювалися стандарти життя у США з часів Громадянської війни. Автор доводить, що протягом ста років економіка країни стрімко розвивалася, однак після 1970 року суттєво сповільнилася311. Достеменно невідомо, хто має рацію: Ґордон, який стверджує, що технології ХХ століття для підвищення продуктивності спричинили аномальний стрибок в економіці; чи Фінк та його однодумці, які гадають, що проблема в браку інвестицій. Та очевидно, що компанії вдаються до бай-беків, щоб створювати ілюзію зростання.

Курс акцій — це мапа, яка в ідеалі відображає перспективи компанії, а спроби накреслити на тій мапі щось інше слід відповідно сприймати. У нашому лексиконі має з’явитися термін «фейкове зростання» на додачу до «фейкових новин». Так ми краще розумітимемо, що відбувається. Адже реальне зростання поліпшує наше життя.

Прихильники бай-беків запевняють, що підвищення цін на акції сприяє передусім пенсійним фондам, а отже, й широким верствам населення. Та навіть за такої надміру оптимістичної картини лише половина американців можуть назвати себе акціонерами312, а з огляду на пропорційну систему, справжніми бенефіціарами є лише невелика група людей — славнозвісний один відсоток. Якби компанії розподіляли акції між усіма співробітниками, а також топ-менеджерами, пропорційно до окладів, аргументи про сприятливий вплив бай-беків мали б сенс.

Досить багато свідчень, що компанії, які працюють за іншою моделлю, можуть бути не менш успішними, ніж їхні зациклені на фінансовому секторі конкуренти. Футбольна організація Green Bay Packers належить уболівальникам і стежить, щоб квитки на матчі були дешевими. Корпорація REI, що продає спортивні товари, є кооперативом і налічує шість мільйонів членів. Її дохід сягає 2,4 мільярда доларів, і вона забезпечує прибуток радше своїм членам, ніж зовнішнім власникам. За рівнем зростання REI незмінно випереджає конкурентів, які розміщують акції на біржі, та й усі роздрібні компанії з індексу S&P 500313. Vanguard, друга найбільша у США компанія у сфері управління фінансовими активами, задіює понад чотири трильйони доларів і належить взаємним фондам, об’єднаним під її егідою. Засновник Vanguard Джон Боґл створив індексний фонд, що дає змогу утримувати невисокі платежі за управління, тож найбільший зиск від інвестицій в акції отримують не інвестиційні менеджери, а клієнти314.