ХЗ. Хто знає, яким буде майбутнє
- Автор: О’Райлі Тім
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: Наш формат
- ISBN: 978-617-7682-06-5
- Переводчик: Юлия Кузьменко
- Жанр: Прочая компьютерная литература
Электронная книга - «ХЗ. Хто знає, яким буде майбутнє». Краткое содержание книги:
Найпопулярнішим механізмом став бай-бек — зворотний викуп власних акцій емітентом для того, щоб зменшити кількість акцій в обігу та збільшити чистий прибуток на акцію, а отже, й біржовий курс. Бай-бек дає змогу повернути акціонерам гроші, а отже, заощаджувати на податках більше, ніж із дивідендами. Щоправда, й значення такої процедури зовсім інше. Дивіденди надсилають традиційний сигнал: «У нас надлишок кешу, тому ми вам його повертаємо». А от бай-беки сигналізують таке: «Ми переконані, що ринок недооцінює наших акцій. На ринку не усвідомлюють, який потенціал у нашого бізнесу». Бай-бек позиціонувався як інвестиція, яку компанія робить для себе. Тепер, вочевидь, усе інакше.
У 2016 році в листі до акціонерів компанії Berkshire Hathaway Воррен Баффетт, якого от уже півстоліття можна сміливо називати найуспішнішим інвестором у світі, розгадав недалекоглядні міркування любителів бай-беків: «Для акціонерів викуп акцій — це питання вартості. Тож дивно, що в повідомленнях про викуп керівництво компаній майже ніколи не зазначає максимальної ціни, при перевищенні якої викуп буде скасовано»309.
Виконавчий директор однієї з найбільших інвестиційних компаній світу BlackRock Ларрі Фінк, який управляє активами вартістю понад 5,1 трильйона доларів, теж розкритикував бай-беки. 2017 року у листі до виконавчих директорів він писав: станом на кінець третього кварталу 2016-го, річні витрати компаній індексу S&P 500 на дивіденди і бай-беки перевищили їхні сукупні операційні доходи.
Баффетт переконаний, що компанії витрачаються на бай-беки, бо не знають інших інвестицій у продуктивний капітал. А Фінк наголошує, що для довготривалого зростання і дохідності в перспективі компаніям треба інвестувати в науково-дослідну діяльність «і, найголовніше, розвиток та фінансовий добробут працівників». Фінк упевнений, що компанії й загалом економіка не можуть процвітати виключно за рахунок приросту короткотривалих прибутків акціонерів. Він додає: «Події минулого року засвідчили, що успішні компанії дбають передусім про добробут працівників».
На думку Фінка, замість повертати гроші акціонерам, компаніям краще спрямовувати більшу частину фінансових резервів на професійний розвиток працівників. «Якщо компанії прагнуть збирати найсоковитіші плоди нової економіки (і забезпечувати собі надійне зростання на перспективу), мають дбати про заробіток працівників, від яких, власне, залежать прибутки в бізнесі. Для цього працівників, які колись обслуговували машини, треба навчити програмувати», — пише він. Керівництво «повинно створювати умови для навчання у своїх компаніях, щоб приваблювати таланти за умов сучасної економіки та виконувати обов’язки перед працівниками»310.
У відомій книжці «Злет і падіння американського зростання» (The Rise and Fall of American Growth) Роберта Ґордона розповідається, як змінювалися стандарти життя у США з часів Громадянської війни. Автор доводить, що протягом ста років економіка країни стрімко розвивалася, однак після 1970 року суттєво сповільнилася311. Достеменно невідомо, хто має рацію: Ґордон, який стверджує, що технології ХХ століття для підвищення продуктивності спричинили аномальний стрибок в економіці; чи Фінк та його однодумці, які гадають, що проблема в браку інвестицій. Та очевидно, що компанії вдаються до бай-беків, щоб створювати ілюзію зростання.
Курс акцій — це мапа, яка в ідеалі відображає перспективи компанії, а спроби накреслити на тій мапі щось інше слід відповідно сприймати. У нашому лексиконі має з’явитися термін «фейкове зростання» на додачу до «фейкових новин». Так ми краще розумітимемо, що відбувається. Адже реальне зростання поліпшує наше життя.
Прихильники бай-беків запевняють, що підвищення цін на акції сприяє передусім пенсійним фондам, а отже, й широким верствам населення. Та навіть за такої надміру оптимістичної картини лише половина американців можуть назвати себе акціонерами312, а з огляду на пропорційну систему, справжніми бенефіціарами є лише невелика група людей — славнозвісний один відсоток. Якби компанії розподіляли акції між усіма співробітниками, а також топ-менеджерами, пропорційно до окладів, аргументи про сприятливий вплив бай-беків мали б сенс.
Досить багато свідчень, що компанії, які працюють за іншою моделлю, можуть бути не менш успішними, ніж їхні зациклені на фінансовому секторі конкуренти. Футбольна організація Green Bay Packers належить уболівальникам і стежить, щоб квитки на матчі були дешевими. Корпорація REI, що продає спортивні товари, є кооперативом і налічує шість мільйонів членів. Її дохід сягає 2,4 мільярда доларів, і вона забезпечує прибуток радше своїм членам, ніж зовнішнім власникам. За рівнем зростання REI незмінно випереджає конкурентів, які розміщують акції на біржі, та й усі роздрібні компанії з індексу S&P 500313. Vanguard, друга найбільша у США компанія у сфері управління фінансовими активами, задіює понад чотири трильйони доларів і належить взаємним фондам, об’єднаним під її егідою. Засновник Vanguard Джон Боґл створив індексний фонд, що дає змогу утримувати невисокі платежі за управління, тож найбільший зиск від інвестицій в акції отримують не інвестиційні менеджери, а клієнти314.