Говард Філіпс Лавкрафт. Повне зібрання прозових творів. Том 1

Я не можу розкрити вам усіх подробиць наших жахливих розкопок чи перелічити, бодай частково, найстрахітливіші наші трофеї, які прикрашали своєрідний музей, де ми незмінно мешкали, самотою і без слуг. Наш музей був богопроклятим, неймовірним місцем, де глибоко-глибоко під землею у потаємній кімнаті із сатанинським смаком і невротичною віртуозністю ми створили цілий всесвіт жаху, де величезні крилаті демони, вирізані з базальту і оніксу, виригали з широких вищирених пащек дивне зелене і помаранчеве світло, а приховані пневмотруби будили до калейдоскопічного танцю смерті смуги червоної поховальної китайки, щільно вплетені у непроникно чорні запинала. Через ці труби за нашим бажанням надходили запахи, що найбільше пасували нашому настрою: іноді то був аромат зів’ялих могильних лілей, іноді дурманні пахощі східних святинь над королівськими похованнями, а іноді — я аж здригаюся, згадуючи це! — жахливий крижаний сморід розритої могили.

Попід стінами нашої відразної кімнати стояли численні коробки зі стародавніми муміями упереміш із бездоганними, ніби живими тілами, ідеально збереженими завдяки мистецтву таксидермії, там же стояли і надгробки, викрадені з найстаріших цвинтарів світу. Тут і там у нішах зберігалися черепи усіх можливих розмірів і цілі голови, законсервовані на різних стадіях розкладання: напівзогнилі лисини відомих, благородних мужів, а також свіжі, обрамлені золотими кучериками голівки щойно похованих дітей.

Там були також статуї і картини, що зображали пекельні речі, деякі з них виконав Сент-Джон, деякі були мого авторства. У закритому портфоліо, переплетеному вичиненою людською шкірою, містилися малюнки невідомого авторства, про деякі з них подейкували, що вони належать Гойї, але ніхто не наважувався стверджувати напевне. Там були і наші музичні інструменти, струнні, духові — як мідні, так і дерев’яні, на яких ми із Сент-Джоном іноді вправлялися у творенні дисонансів жахливого звучання і примарної какофонічності, а в численні ебонітові секретери ми складали найдивовижніше, найнеймовірніше могильне начиння, будь-коли вигадане божевільним, збоченим людським розумом. Про ці предмети мені теж не можна говорити. Слава Богу, що мені вистачило сміливості покінчити з ними задовго до того, як я помислив про те, щоб покінчити з собою!