Говард Філіпс Лавкрафт. Повне зібрання прозових творів. Том 1

Вест був навіть не приголомшений — його стан був просто жахливий. Він швидко сказав: «Це кінець… але давай спалимо… це». Дослухаючись, ми віднесли коробку вниз, у лабораторію. Я не пам’ятаю подробиць — можете уявити мій тодішній стан, але те, що я вкинув тіло Герберта Веста до інсенератора, — цілковита брехня. Ми вдвох засунули туди дерев’яну коробку, так і не розпечатавши її, зачинили дверцята і пустили струм. З коробки не долинуло ані звуку.

Саме Вест перший помітив, що з тієї частини стіни, яка закривала старовинний підземний хід, осипається тиньк. Я зібрався було тікати, але він мене спинив. Тоді я побачив у стіні маленький чорний отвір, відчув мертвотний подув крижаного вітру і вловив у повітрі запах тліну. Не було чути ані звуку, але в одну мить згасло усе електричне освітлення, і я побачив відтінених якоюсь потойбічною люмінесценцією орду мовчазних істот у їхньому повільному поступі, і хіба що божевілля — чи й щось гірше — могло їх породити. Обрисами вони нагадували людей, нібито людей, частково людей, а в деяких уже не залишилось нічого людського — ця орда була надзвичайно розмаїтою. Вони мовчки розбирали кам’яну кладку, камінь за каменем руйнували вікову стіну. А коли пролам достатньо розширився, вони вервечкою увійшли до лабораторії; попереду тихо ступала істота з вродливим, але восковим обличчям. Одразу за проводирем увійшла почвара з божевільними очима — вона і схопила Герберта Веста. Він не опирався, навіть не пискнув. Тоді всі вони потяглись до нього, просто на моїх очах розірвали його на шматки, забираючи відірвані частини у свій могильний підземний сховок. Голову Веста забрав їхній лідер з восковою головою, одягнений у однострій канадського офіцера. Перш ніж він зник у проламі, я побачив, як блакитні очі за скельцями окулярів жахливо осяялись першим видимим зблиском почуттів.