Говард Філіпс Лавкрафт. Повне зібрання прозових творів. Том 1

Насправді ж Вест боявся ще більше, ніж я; через свої гидотні досліди він мусив провадити життя відлюдька і здригатись від кожної тіні. Зокрема, він боявся поліції; але частіше його страх був значно глибший і потаємніший і стосувався він тих неймовірних речей, які сам Вест пробудив до моторошного життя і смерті яких він так і не побачив. Зазвичай він закінчував свої експерименти револьверним пострілом, але кілька разів він не встиг це зробити. Так, був наш перший екземпляр, який потім зоставив на своїй розритій могилі сліди пазурів. Було ще тіло аркхемського професора, який, перш ніж його впіймали, встиг побути канібалом і якого невпізнаним запроторили до Зефтонської божевільні, де він шістнадцять років бився головою об стіни. Важко було говорити з певністю про більшість інших зразків, які, можливо, вціліли — останніми роками Вестові наукові поривання виродились у нездорову і фантастичну манію, і всю свою неабияку майстерність він скерував на реанімацію не цілих людських тіл, а відокремлених частин, які він іноді сполучав із нелюдським органічним матеріалом. До моменту його зникнення це вже переступило всі межі у своїй гидотності; я не можу навіть у загальних рисах писати про більшість його експериментів. Велика Війна, на якій ми обоє відслужили хірургами, лише підсилила цю Вестову схильність.

Коли я кажу, що страх Веста перед власними піддослідними був доволі невизначений, то маю на увазі, зокрема, складну природу цього почуття. Частково воно походило з усвідомлення самого факту існування створених ним безіменних монстрів, інша ж частина його була породжена розумінням суто фізичної небезпеки, яку вони за певних умов могли становити для нього. Зникнення почвар лише поглиблювало увесь жах ситуації — Вест знав точне місцезнаходження лише одного, замкненого у божевільні. Тоді прийшов іще невловиміший страх — химерне відчуття, яке стало наслідком одного незвичайного експерименту, проведеного у розташуванні канадської армії 1915 року. Просто у розпал жорстокого бою Вест реанімував майора сера Еріка Морланда Клафема-Лі, офіцера запасу, свого друга і колегу, який знав про його досліди і здатен був їх повторити. Вест відтяв йому майже відірвану вибухом голову, щоб мати можливість вивчати ознаки квазірозумного життя у позбавленому голови тілі. Наш експеримент увінчався успіхом за мить до того, як будівлю, в якій містилася Вестова лабораторія, зруйнував залп німецької артилерії. Тіло поводилось осмислено; але, що було найнеймовірніше, ми обоє були цілком упевнені, що чули усвідомлені звуки, джерелом яких була відтята голова, що лежала в чані у темному кутку лабораторії. Артилерія нас пощадила, але Вест ніколи не мав бажаної упевненості стосовно того, що тоді вціліли лише ми удвох. Іноді він висловлював моторошні припущення про те, чим може займатися обезголовлений лікар, здатний воскрешати мертвих.