Говард Філіпс Лавкрафт. Повне зібрання прозових творів. Том 1
- Автор: Лавкрафт Говард Филлипс
- Год: 2002
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Жупанського
- ISBN: 978-966-2355-69-7
- Переводчик: Остап Українець
- Жанр: Детская проза
Электронная книга - «Говард Філіпс Лавкрафт. Повне зібрання прозових творів. Том 1». Краткое содержание книги:
Останнім Вестовим помешканням був розкішний і досить елегантний будинок, з вікнами, що виходили на один із найстаріших цвинтарів Бостона. Він обрав саме це місце суто із символічних і естетичних міркувань, оскільки більшість поховань на ньому належали до колоніального періоду, а тому мало цікавили науковця, що шукав якнайсвіжіші тіла. Лабораторія була обладнана у глибокому підвалі, таємно збудованому іноземними робітниками: в ній стояв великий інсенератор, для того щоб таємно позбуватися тіл, їх фрагментів і штучних пародій на тіла, які зоставалися після жахливих експериментів і блюзнірських розваг власника будинку. Копаючи підвал, робітники наткнулися на дуже давній підземний хід, поза сумнівом, сполучений зі старим цвинтарем, але надто глибокий, щоб тягтися до будь-якої відомої гробниці. Після обрахунків Вест вирішив, що він веде до потаємної кімнати під склепом Авіріллів, останнє поховання в якому датувалося ще 1768 роком. Я був із ним, коли він вивчав вкриті селітрою вологі стіни, що оголювалися під лопатами і кайлами робітників, і готувався до похмурого захвату, який завжди супроводжує відкриття замогильних таємниць; але оце вперше в житті переляк Веста взяв гору над природною цікавістю: наказавши залишити вхід недоторканим і затинькувати стіну, він продемонстрував все наростаючий переляк. Все так і лишалося аж до тієї жахливої ночі — просто собі частиною стіни пекельної лабораторії. Я вже згадував про погіршення стану Веста, але мушу зауважити, що це була суто психологічна, непомітна ззовні криза. На позір він аж до кінця залишався таким самим — спокійним, холодним, худорлявим чоловіком із солом’яним волоссям, блакитними очима, що ховалися за скельцями окулярів, і на диво молодим виглядом, на який, здається, зовсім не вплинули страхи і роки. Він здавався спокійним, навіть коли думав про ту розриту пазурами могилу і озирався через плече; навіть коли думав про ту кровожерну істоту, що гризла і смикала зефтонські ґрати.
Гербертів кінець настав одного дня, коли ми сиділи в кабінеті і Вест постійно перебігав зацікавленим поглядом із газети на мене. Його увагу привернув дивний заголовок, і здавалося, ніби крізь усі шістнадцять років до нього простяглися безіменні пазурі. У Зефтонській божевільні, яка була за п’ятдесят миль звідси, трапилося щось жахливе і неймовірне, щось, що стривожило околиці і збило з пантелику поліцію. У досвітній час кілька мовчазних постатей увійшли до приміщення, і їхній проводир розбудив персонал. Це був загрозливого вигляду чоловік у військовому однострої, він говорив, не розтуляючи губ, і, здавалося, його голос, як у черевомовця, йшов із великої чорної коробки, яку він тримав у руках. Його позбавлене будь-якого виразу обличчя було неймовірно вродливим, а все ж коли чоловік вийшов на світло, воно шокувало наглядача — то було воскове обличчя з очима із кольорового скла. Мабуть, цього чоловіка спіткало якесь невідоме лихо. За ним невідступно слідував величезний чолов’яга — огидна туша із бичачим обличчям, наполовину з’їденим якоюсь незнаною недугою. Проводир цієї процесії попросив у персоналу ключ від камери з тією потворою-людожером, якого їм привезли з Аркхема шістнадцять років тому; отримавши відмову, подав знак, за яким почалося жорстоке побоїще. Його супутники били, терзали і гризли всіх, хто не встиг утекти; загинуло четверо наглядачів, і монстра, зрештою, випустили. Жертви, які, не впадаючи в істерику, змогли пригадати ті події, присягаються, що ті потвори діяли не як люди, а радше як бездумні машини, що слухали наказів свого провідника із восковим обличчям. Перш ніж вдалося викликати підмогу, уже й слід захолов за тими чоловіками і їхнім божевільним товаришем.
Прочитавши цей допис, Вест аж до опівночі сидів у стані цілковитого заціпеніння. Опівночі у двері подзвонили, і це перелякало його майже до смерті. Всі слуги спали на горішньому поверсі, тож я пішов відчинити двері. Як я потім і сказав поліції, на вулиці не було жодної автівки, лише група дивного вигляду людей, що принесли велику квадратну коробку, яку вони залишили у коридорі, після того як один із них дуже неприродним голосом прохрипів: «Експрес-доставка — оплачено відправником». Химерно викроковуючи, вони вийшли з будинку, і поки я спостерігав за ними, мені сяйнула дивна думка, що вони повертають до старого цвинтаря, на який виходили задні вікна нашого будинку. Коли я зачинив за ними двері, Вест спустився до мене і глянув на коробку. Завдовжки вона була близько двох футів, на ній було написано повне ім’я Герберта і його нинішня адреса. Коробка була підписана: «Від Еріка Морланда Клафема-Лі, Сент-Елуа, Фландрія». Шість років тому, у Фландрії, під градом артилерійського вогню стіни польового шпиталю впали на безголове реанімоване тіло доктора Клафема-Лі і його відтяту голову, яка, можливо, намагалася артикулювати звуки.