Казки народів світу

Аладдін терпляче очікував два місяці, та якось його мати вийшла надвечір купити олії й побачила, що базар замкнений, усе місто прикрашене, а купці обмалюють свої крамниці квітами та освітлюють їх свічками й лампами. І ще побачила вона, що вулицями їдуть верхи на конях воїни й вельможі, і шлях їхній теж освітлюється свічками та смолоскипами.

Аладдінова мати здивувалась і увійшла до крамниці одного олійника, яка була відчинена, і, купивши в нього олії, спитала:

— Що це сталося в місті? Чому воно сьогодні прикрашене, а базар зачинений?

— Ти, мабуть, нетутешня, жінко! — здивовано мовив олійник.

— Та ні, тутешня, — відповіла мати, — тільки не знаю, яке свято святкуватимуть у місті.

— Сьогодні увечері,— сказав олійник, — візирів син одружується з царівною Бадр аль-Будур. Зараз він у лазні, а всі ці воїни й вельможі чекають, коли він вийде, щоб провести його у царський палац.

Почувши ці слова, мати засмутилась і збентежилась: адже Аладдін чекав, поки скінчаться три місяці, рахуючи кожну хвилину!..

Прийшовши додому, вона сказала синові:

— Сину, я принесла тобі лиху звістку. Цар зламав своє слово й віддає царівну Бадр аль-Будур за візирового сина. Чуло моє серце, коли я говорила з володарем, що цей візир — виплодок і неодмінно зчинить якесь зло.

— Ти напевне усе знаєш, матінко? — спитав Аладдін.

І мати мовила:

— Сину мій, я на власні очі бачила, як прикрашене місто, як воїни та еміри чекають, сидячи на конях, коли візирів син вийде із лазні. Крамар-олійник сказав мені про це і дуже здивувався, що я цього не відала. Він навіть спитав, чи тутешня я.

Аладдін тяжко зажурився, не їв і не спав, плакав і тужив. Та по недовгім часі він згадав про лампу і мовив до матері:

— Присягаюся твоїм життям, матінко, візирів син пошкодує, що посватався до царівни! Накрий тим часом столика, і ми повечеряємо. Ранок буде веселіший, ніж вечір!

Мати й син повечеряли, а потім Аладдін пішов у свою кімнату, взяв лампу, потер її, і джин одразу з’явився перед ним.

— Твій раб перед тобою! — сказав він. — Чого ти хочеш? Наказуй!

— Я попрохав у царя дозволу одружитися з його дочкою. Цар обіцяв віддати її мені через три місяці, але зламав обіцянку й висватав свою царівну за візирового сина. Тож хочу, аби ти ввечері приніс до мене молодих!

— Слухаю і корюся! — відповів джин і зник з очей.

Аладдін довго не міг заснути, все думав про віроломство царя. А вночі знову з’явився джин і приніс килим, у який були загорнуті царівна та син візира. Побачивши їх, Аладдін зрадів і наказав джинові:

— Віднеси-бо візирового сина у льох!

І джин тієї ж миті одніс візирового сина до льоху й замкнув його там на ніч, ще й дмухнув на нього так, що той ураз висох. Повернувшись до Аладдіна, раб лампи спитав:

— О володарю, чи не треба тобі ще чогось?

— Прийдеш сюди на світанку й перенесеш молодих назад у палац! — звелів Аладдін.