Код української літератури. Проект психоісторії новітньої української літератури

В особистості з розкладеним любовним потягом хтивість може нормально проявлятися лише за умови несвідомого приниження сексуального об’єкта, що зумовлює «прояв статевої активності і сильне почуття насолоди»[650]. Цим можна пояснити надання Т. Шевченком у своєму любовному виборі переваги легковажній Ликері перед княжною Варварою. Формування чоловічого психотипу з розчленованим лібідозним потягом передбачає не лише несвідоме приниження сексуального об’єкта, а й психічну переоцінку любовного об’єкта, яка в нормальній ситуації спрямована на єдиного об’єкта, а в цьому разі зберігається для інцестного об’єкта та його замінників (наприклад, матері-України або поневолених українських «доньок»). Майже відсутність любовної лірики у Т. Шевченка, а згодом нерозвинутість любовної поезії на зламі віків, що констатують українські дослідники модернізму С. Павличко, В. Моренець та ін., є цілком закономірним наслідком панування інсцестного комплексу, що веде до розщеплення еротичного потягу.

Класична українська література як чоловічий дискурс не створила жодного впливового образу аристократичної жінки, потребу в якому гостро виявило українське психопорубіжжя. Відсутність такого образу-символу дає підстави аналізувати особливий тип вибору любовного об’єкта у класичному еросі. Очевидно, що в Україні не всі жінки були покритками, але саме цей психотип жінок поставив у центрі свого еротичного українського світу Т. Шевченко. Такий специфічний вибір об’єкта і його психічна переоцінка, походив «від дитячої фіксації ніжності на матері», тобто був одним із наслідків цієї фіксації[651].

У психоаналізі еросу З. Фройд звертав увагу на особливий спосіб вибору любовного об’єкта певним типом фемінних (невпевнених у собі) чоловіків. Такий чоловічий психотип об’єктом любові, як правило, обирає жінку іншого. Тобто важливою умовою збудження потягу стає третій, який повинен «постраждати». Натомість чиста, без підозр жінка не є достатньо привабливою, щоб стати об’єктом любові для такого психотипу[652]. Цю важливу умову еросу Фройд називає «любов’ю до проститутки»[653]. Тобто наявність суперника і причетність жінки до легковажної поведінки збуджують потяг у несвідомого себе національного суб’єкта — через ворожість до чужого чоловіка, в якого забирають жінку, і можливість ревнощів, що доводить пригнічену хтиву пристрасть до бажаної інтенсивності. Як писав В. Петров про історію кохання П. Куліша до одруженої Марії Маркович: «Усе, увесь світ замкнувся для Куліша в Марку Вовчкові. В ній, саме в ній знайшов ідеал нової «емансипованої» незалежної жінки… Йому здавалось, що все, чого бажав, шукав, прагнув, він знайшов у Марку Вовчкові»[654].