Тварина, обдарована розумом
- Автор: Мерль Робер
- Год: 1971
- Язык: украинский
- Год: Радянський письменник
- Переводчик: Григорий Николаевич Филипчук
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «Тварина, обдарована розумом». Краткое содержание книги:
Кошлате полум’я, червоне знизу й блідо-рожеве на вершечку, палахкотіло в камінні, облизуючи ялинові полінця, й з хрускотом розсипалися вусібіч іскорки. Адамс розшнурував черевики й, роззувшись, почепив їх над вогнищем. Відтак, розлігшись у пофарбованому в біле фотелі-гойдалці, підніс ноги до ватри.
— Чи доводилося вам залишати острів відтоді, відколи ви його купили?
Севілла заперечив кивком голови.
— Незважаючи ні на що, завжди знайдеться хтось, — мовив Адамс. — Під час великого припливу ясної ночі. Один або двоє аквалангістів, діставшись до даху…
— Дах з бетону, — сказав Севілла, — єдиний отвір — димар. До того ж ми ватру майже щодня розпалюємо.
У дверях вітальні з’явився молодий і заклопотаний Ел з шкіряною торбиною в руці й біноклем, що висів на ланцюжку через плече.
— Де я можу знайти драбину?
— У повітці, — відповів Севілла. — Зверніться до Пітера.
— Озую черевики, — злегка усміхнувся Адамс, — доки підметки не зашкарубли. — Його бліде, старанно виголене, з правильними рисами обличчя було зоране зморшками. Якусь мить мовчали і чекали на Ела, втупившись поглядом у вогонь. Севілла нахилився, взяв щипцями почорнілу, трохи обгорілу гілочку й просунув її між двох розжеврілих полінець. Спершу якусь мить, що здалася Севіллі надто довгою, вона не горіла, але відтак враз спалахнула полум’ям, і обоє полінець також запалахкотіли веселим і жвавим потріскуванням.
— Здається, ми вже висохли, — мовив Севілла, — можемо гасити вогонь. До того ж зараз вже тепло.
Увійшов Ел. Дитячі губи, чорні брови, що перекреслювали чоло, надавали йому вигляду скромного й досвідченого юнака.
— Все о’кей, — доповів він, — ніякого підслуховування не виявлено. Електропровідники цілі, ніякої підозри. А на обрії навіть рибальського човна немає. Проте на всяк випадок, доки ви розмовлятимете, я посиджу на даху.
— Залиште нам свої черевики, — докинув Севілла, — вони мокрі. Пітер вам дасть інші.
— Не турбуйтеся, — відповів Ел, що скидався на суворого пуританина, й причинив за собою двері.
— Дякую, що прийняли мене, — повів Адамс, втупившись у ватру. Відсунув свій фотель-гойдалку, але не повернув голови до Севілли. — Ви не мусите говорити мені те, що думаєте, я все знаю. Я телефонував вищому керівництву: ваші умови прийнято. Вам ще сьогодні віддадуть Бі і Фа в неподільну власність. Ось вам писана гарантія. Проте я маю попередити вас: сьогодні володіти цими двома дельфінами — це, накликати на себе деяку небезпеку.
Севілла жваво обернувся до Адамса.
— Для кого небезпека?
Адамс, не глянувши на нього, відповів:
— Для них і для вас. Але, якщо ваша ласка, ми залишимо на острові загін охоронців.
— Дякую, не треба, — відказав Севілла з відтінком прикрої іронії в голосі, — мій острів — приватна лабораторія. Ніхто мене не фінансує, ніхто не контролює і ніхто не стереже.
Адамс відсунув фотель від вогню.
— Я здогадувався, як ви реагуватимете. Гаразд. Дозвольте мені розповісти те, що є в моїх силах. Бі й Фа виконали одне завдання, яке саме — ми не знаємо. Діяли два загони: загін «А» — наші люди — доставив Бі й Фа безпосередньо на місце й там передав їх оперативному загонові, який ми назвемо загоном «В».
— Ми, либонь, могли б назвати його й загоном «Сі», — посміхнувся Севілла.
— Я нічого більше не знаю, — відповів Адамс безбарвним холодним голосом, не відводячи очей від вогню. — Я не роблю ніяких здогадів, а тільки викладаю факти. Ми нічого не знаємо про загін «В»: ні про його походження, ні про його склад, ні про його завдання. В присутності Джонсона ми одержали наказ на найвищому рівні, й ми його виконали. Я розповідаю далі: о годині «Ч» загін «А» у відкритому морі передає Бі і Фа загонові «В» і відразу повертається на свою базу. За дванадцять годин ми отримали таку радіограму від загону «В»: «Ми втратили сліди Бі й Фа, чи ви не бачили їх?» Опісля ми щогодини отримували від загону «В» ту саму радіограму. О «Ч+26» годині з доброго дива Бі і Фа повертаються на нашу базу зовсім зморені. Ми гадаємо, що від години «Ч» вони безперестану пливли 26 годин! Боб допитує їх. Вони мовчать.
— Одне запитання, — озвався Севілла, — де перебував Боб після години «Ч»?
Адамс кивнув головою:
— Боб не залишав загону «А». Веду далі. Боб допитує Бі й Фа. Вони мовчать, ні слова не промовляють, навіть неприязно ставляться до Боба. Дивна поведінка, дивна, враховуючи його добре ставлення до дельфінів. Ми губимося в здогадах. Чому Бі й Фа, виконавши чи не виконавши завдання, не повернулися до загону «В»? Що вони зробили, аби дістатися знову до нашої бази? Врешті, як розтлумачити їхнє ставлення до Боба? Ми відразу доповіли про це й одержали два накази: перший — не повідомляти загонові «В», що Бі й Фа знайшлися, а другий — репатріювати Бі й Фа. Отже, після повернення дельфінів ми не вгавали розпитувати їх. І дарма. Вони неприязно мовчать, відмовляються від будь-якої ласки й загрозливо клацають зубами, коли до них наближаються.