Тварина, обдарована розумом

Адамс не підводив очей, перечекав хвильку й сказав:

— А я в свою чергу мушу зауважити: коли Бі й Фа розкажуть вам усе, що сталося, то одного запису мені буде замало. Я повинен вислухати цю розповідь з їхніх уст.

— Згоден, — Мовив Севілла й відразу додав — З їхнього дихала.

— Прошу?

— Не з уст, а з дихала.

— О, я забув, — сказав Адамс, вимушено усміхаючись. — По-друге, мені здається, що Меггі, Сьюзі й Пітер мали б триматися осторонь від цього.

— Гаразд, — відказав Севілла. — Раз так, то ось що я вам пропоную: ваш вертоліт приземлиться на терасі, вивантажить зброю, радіоапаратуру й дельфінів. Ваші люди випустять їх у море біля пристані без нашої допомоги. Відтак вертоліт забере вас, Ела й відлетить. Коли вас тут не буде, я з Арлеттою, тільки ми обоє, спробуємо знайти контакт з дельфінами.

— Я пропоную вам іще один варіант, — промовив Адамс по короткій мовчанці. — Я міг би бути присутнім, коли місіє Арлетта й ви шукатимете контакту з дельфінами.

— Ні, — заперечив Севілла, — це зовсім неможливо.

— Чому?

— Я повинен повторити? Ця лабораторія належить мені, ніхто мене не фінансує й ніхто не наглядає за нею. Адамсе, — провадив він розгнівано, — коли ви бажаєте витрачати час на те, щоб ставити під сумнів мої умови, ми з вами ні про що не домовимося. Вирішуйте. Що ж до мене, я вважаю, що наші переговори скінчилися.

— Я згоден, — сухуватим тоном відповів Адамс. — Дозвольте сказати, що ви були надзвичайно рішучі в цих переговорах.

Севілла зиркнув темними очима на Адамса й якусь хвилю мовчав. Потім різко махнув рукою й сказав:

— Якщо дозволите, я залишу вас на пару хвилин самого. Ви зможете написати документ, котрий підтверджуватиме, що ви віддаєте нам Бі й Фа.

Севілла кивнув Арлетті, вийшов з нею з кімнати й попрямував до повітки. Побачивши його, Пітер підвівся, написав кілька слів на сторінці свого записника, вирвав аркуш і подав його Севіллі. Арлетта глянула на Сьюзі.

— Як ся має Меггі?

— Вона спить. Я дала їй снодійне.

— Як вона сприйняла?..

— Як і слід було цього чекати. Нібито це її вина. Вона довела Боба до відчаю, й тому той згубив життя.

— Нещасна дівчина. Не знаю чому, але в мене завжди таке відчуття, мовби я в чомусь завинила перед нею.

— В мене також.

— Чи знаєте, що в вас на спині сукня зовсім засмальцьована. Ви, певне, сперлися на мотор.

— Можливо, — відповіла Сьюзі усміхнувшись.

Нараз якимось дивним поривом вона схопила Арлетту за руки й міцно стиснула їх.

Севілла передав Арлетті цидулку, що її він одержав від Пітера. Вона мовчки прочитала: «Ел встановив апаратуру. для підслуховування, але він не підходив до пристані».

— Що ви тут налагодили? — запитав Севілла голосно.

— Полагодив великого гумового човна, але до завтра не спускатиму його на воду.

— Гаразд. Лишайтеся тут самі. Ми з Арлеттою підемо й натягнемо сітку при вході до басейну.

Коли вони підійшли до гавані, Арлетта обернулась до Севілли й шепнула: