Тварина, обдарована розумом
- Автор: Мерль Робер
- Год: 1971
- Язык: украинский
- Год: Радянський письменник
- Переводчик: Григорий Николаевич Филипчук
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «Тварина, обдарована розумом». Краткое содержание книги:
Дезі замовкла.
— А що далі? — запитав Севілла.
Дезі закудкудакала:
— Великий самець підпливає. Він одганяє самиць і хоче гратися. Він великий і важкий. Ще й вродливий.
— Ти граєшся?
— Я граюся, але навколо нас — ціла юрба. Тоді я веду його сюди.
— Навіщо?
— Щоб бути спокійною.
Севілла засміявся, відтак запитав:
— Це — ватажок?
— Ні, це — великий самець. Він дуже великий. Дай йому людське ім’я.
— Пізніше.
— Дай йому людське ім’я!
— Джім.
— Джім!
Вона сміється:
— Джім!
— Скажи йому, аби він підплив ближче.
— Він боїться.
— Скажи йому: тут він з тобою грається, зі мною розмовляє. Скажи йому.
Дезі засміялася.
— Може, ти розмовлятимеш, а Джім не розумітиме. Ти погано свистиш.
Вона сміється.
— Та кинь свої дурниці, Дезі. Скажи йому.
— Завтра я йому скажу.
— Можливо, завтра він не припливе?
Дезі видала радісний, тріумфальний і навіть грубий звук.
— Джім! — сказала вона, майже цілком винирнувши з води. Випроставшись, з тріумфуючим виглядом вона повільно й урочисто віддалялась від Севілли. — Джім прийде завтра, завтра і завтра. Він мій!
— Брате мій, — сказав Голдстейн, — якщо ви мене запросите, я охоче погоджуся поснідати з вами. В Арлетти така пахуча кава. Ваша провина, а не моя, брате мій, що я приземляюся у вас так рано. Далебі, я мав би прийти до вас ще вчора ввечері. Я наївно вважав, що у вас вистачило елементарного здорового глузду вибрати один з островів Флорида-Кіс, який пов’язаний з материком шляхом, що веде до Кі-Уеста, а не цей бісовий острівець, загублений серед рифів, що його наскрізь продувають вітри. Дарма вчора ввечері я обіцяв золоті гори двом чи трьом старим мореплавцям, аби доставили мене до вас. «Ні, ні, сер, я не ризикуватиму своєю посудиною й везти вас вночі до цих божевільних». Вони дуже цікаві й говіркі, ці морські вовки. Після двох-трьох чарок перли мудрості посипалися з їхніх борід, і я почув сагу про блокхауз, у якому ви мешкаєте. Братику мій, чи знаєте ви її?
— Так, — відповів Севілла, — однак усе ж таки розкажіть, бо часто трапляється так, що дві істини виникають з одного факту. — Він дивився темними пильними очима: «Навпоказ хвальковита дотепність, скептичність, цинізм, а за цією завісою, під цим панциром — людина з справді шляхетним серцем. І ні дідька я не розумію, чому він приїхав сюди, навіщо так перевтомлював себе й витрачав стільки часу, якщо для нього було б набагато простіше зателефонувати мені».
— Ну, ось, — провадив Голдстейн, — затямте, людина, котра розпорядилася збудувати ваш блокхауз, — це славетний актор Гері Джеймс.
— Славетний? — доскіпувалась Арлетта.
Голдстейн подивився на неї голубими очима й похитав сивою головою.
— Молода жінко, — промовив він суворо, — не примушуйте мене ще раз відчути, який я старий шкарбун. Гері Джеймс був славетним двадцять років тому, а двадцять років минають дуже швидко, ви в цьому переконаєтеся. Одне слово, Джеймс прочитав «Уолдена»[59] або, як він мовив, нарешті прочитав «Уолдена», бо на світі нема нуднішої і незграбнішої книжки.
Меггі підвела голову й благоговійно, ображеним тоном, зауважила:
— Я не згодна. «Уолден» — це шедевр…
— Мені соромно, — сказав Голдстейн, знизавши плечима, — але чоловік, що з власної волі самотньо живе протягом двох років у халупці, — це чернець, імпотент або…
— Не будьте ж брутальним, — сміючись, втрутилася в розмову Арлетта.
— Словом, — провадив далі Голдстейн, — дурник. Та хай йому грець! Гері Джеймс читає «Уолдена», вирішує повернутися до природи й «жити самотньо й голим на острові». Отже, він купує цю загублену скелю, споруджує тут пристань, цистерну для питтєвої води, цей блокхауз, що ви його називаєте будинком. По кабелю проводить сюди електрику й телефон, бо така вже була в Джеймса концепція повернення до природи. Коли все зробили, Джеймс поселяється тут, живе в будиночку три дні й до свого скону більше сюди ногою не ступає.
Усі сміються. Голдстейн підморгнув Арлетті:
— Дитино моя, я хотів би випити ще одну чашку кави.
59
Йдеться про книгу американського письменника Г.Д.Topo «Уолден, або Життя в лісі» (прим. перекладача).