Крига. Частини ІII–ІV

Зійшлося чимдуж убік, присілося на лаві біля стіни. Лихий кислотний присмак наростав у роті, не було його чим сполоскати, висохла, мабуть, уся слина. Звідусюди споглядали тьмяні очі небесних постатей, широко розплющені у виразі сумного здивування. Христос Пантократор із головного яруса іконостаса простягав благословляючу руку зі схрещеними пальцями в жесті, яким стримував чи запрошував глядача, важко сказати з такої відстані. Ікона Спасителя Великого Архієрея у деісусному ряді — Бога на крижлізному престолі, з царями, бестіями й лютими біля ніг, — як і Мандильйон унизу, була виконана в тунґетитовій техніці з покровом із пухзолота. Точкові дзеркала скеровували на нього під гострим кутом зливу тьмітла, від якої Спаситель виринав у вражаючому вогні тунґетитового відмороку, в хмарі крижлізних веселок, обрисованный золотою лінією, в ореолі божественної білости. Важко уявити чіткішу символіку архітектури світла. Сховалося обличчя у долонях.

Чи мав Ачухов слушність? Чи це розпач? Вкусилося за язика. Але Сєрґєй Андрєєвіч дивився з іншого боку: не можна вірити в існування Бога, не вірячи в існування людини. Буття й Історія — Історія, себто істина про Буття у минулому, — є основою будь-якої релігії і моралі. А як поглянути зблизька, то й основою характеру людини. Розум може підсунути мільйон арґументів на користь неіснування, але вже те, що не ходиться по вулиці, ображаючи, лупцюючи й стріляючи в першого стрічного, — показує, що розуму тут замало. Кожне вимовлене слово, кожен жест і вираз фізіономії, і прийнятна поведінка — доводять могутність Історії.

Але навіть якби цього щиро праглося, — як можна, просто вирішивши це, почати існувати? Як можна свавільно перейти із небуття у буття?

Це прероґатива Божа, а не людська: божеств покликають до існування, а людей створюють.

Завдання набагато легше: увірувати у власне існування. Але як можна наказати собі вірити? Так само, як і віра в існування Бога, віра в існування людини є або спонтанною, або її нема взагалі. Чи знайдеться хтось такий, хто вислухає богословські арґументи, й — так, ви мене переконали, я хочу вірити, пштрик, et voilà — повірив? Та ж це абсурд!

Розкашлялося у рукавицю. Холодна гіркота заліпила стравохід. Образи Бога й святих споглядали крізь завісу тьмітла й світла. Хтось пройшов віддалік біля клиросов, світіні вибухнули на дзеркалах, на мить Собор Христа Спасителя заповнила нова архітектура контртемряви, образи Тайної Вечері з-над царських врат іконостаса засвітилися пухзолотом і літургійними барвами: червінню, блакиттю, зеленістю і жовтизною. Обернулося голову, обперлося до холодної стіни. Вірять не тому, що хтось їх переконав, а позаяк так замерзли. Ніхто в Краї Криги не втратив віру, й ніхто тут нової віри не набув. Єдине, на що можна сподіватися, то це на помпу Котарбінського й на щасливе підкидання монетки. А монументальні святині є наче твердими формами, в яких замерзає вода. Ой, не слід було заходити у церкву, чи хто бачив в Іркутську православного в Соборі Взяття Пресвятої Діви Марії у Славу небесну? Адже не проганяють їх вогнем і палицями, — але ніхто навіть близько не підходить, уражений очевидністю Істини й Омани. Слушно проводники Транссибу говорили: у краях Криги не може бути двох однаково істинних вір. Істинне православ’я — то не римське католицтво; істинне католицтво — то не православ’я. Досить наслухалося тут від росіян і неросіян. Поляк — а-а, тож єретик! Вони не мають жодних сумнівів щодо істини про історію спадщини Христової. Історія сама розкриває нам цю істину: Перший Рим упав, бо заблукав у католицьку єресь; Другий Рим, Константинополь, так само — упав через кілька років після приєднання до латинської єресі. Залишився Третій Рим. Лінія успадкування ясна й виразна: Київська Русь прийняла хрещення від Візантії; Софія Палеолог, племінниця останнього володаря Візантії, вийшла заміж за Івана III Великого, до того ж доправивши у Москву скарб християнської Софії, велику бібліотеку Константинополя; Московія переймає константинопольський герб із двоголовим орлом; міста середньовічної Русі будують за архітектурними зразками Константинополя, який у свою чергу було створено на замовлення імператора Константина як віддзеркалення Першого Міста, Єрусалима. Годі заперечити — ось воно істинне християнство. Тут не спонукають силою зректися єресі, бо знають, що це неможливо — ти замерз єретиком, але водночас не сумніваються, що ти проклятий у своєму відступництві й разом із усіма священиками, єпископами, костелами й багатством Хибного Риму простуєш осудним шляхом, із кожним кроком віддаляючись від світла єдиноістини Божої, у тьмітло, в гарячу пітьму, що смердить залізом, під чорне сонце Підземного Світу…