Бесплатная библиотека
Читайте книгу на сайте или телефоне
READ-E-BOOK » Пост-апокалипсис » Крига. Частини ІII–ІV
Крига. Частини ІII–ІV - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com

Крига. Частини ІII–ІV

Электронная книга - «Крига. Частини ІII–ІV». Краткое содержание книги:

Прибувши до Іркутська, Бенедикт Ґерославський потрапляє в середовище великих підприємців і промисловців, частина з яких прагнуть політичної незалежності Сибіру. Тут він співпрацює з геніальним американським винахідником Ніколою Теслою, якому російський імператор доручив розробити зброю проти лютих, аби подолати Кригу і розморозити Історію. Проте на кожному кроці на Бенедикта чигають небезпеки й випробування, влаштовані фанатичними шанувальниками Мороза, якими керує всемогутній Григорій Распутін. Усе ж він прямує у саме серце Краю Зими. Чи вдасться Ґерославському розшукати батька? Чим завершаться експерименти Тесли? Чи настане в Євразії велика Відлига? І чи розшукає наш герой свою прекрасну Єлену?
1 ... 112 113 114 115 116 117 118 119 120 ... 365
Перейти на страницу:

Пан Щекєльніков вивів на вулицю. Протверезилося від морозу, ясного світанку й міського життя. Сонце ледь показалося з-за основи вежі Сибирьхожета. Пошукалося на небі чистих дахів і веж губернаторської Цитаделі з її тьмітлистими дзиґарями. Світінь на чорному показувала восьму годину. Слід їхати до Зимного Ніколаєвська на роботу. Пан Щекєльніков махнув, однак — у протилежний від Мармеладницы бік, у напрямку куполів Собору Христа Спасителя.

Чинґіз купив тьмічку й зник одразу в нефі. Сталося у притворе. Кроки квадратного здорованя розлягалися коротким відлунням у, мабуть, цілковито порожній святині. Й за кого ж він прийшов помолитися: за пілдсудчика, якого зарізав уночі, чи за Сєрґєя Андрєєвіча Ачуховa? Хрипкий смішок вирвався цього разу із-поміж зціплених зубів. Водячи рукавицею по стіні, з головою, нахиленою уперед, наче проти вітру, подріботілося углиб великої церкви, на схід, себто у світлу пітьму. Увесь неф аж до іконостаса заповнювали навперемін потоки тьмітла й світла. Адже не лише куполи, споруджені на пожертви іркутських хладопромышленников, але й більшість начиння і внутрішніх прикрас було виконано із дорогоцінного тунґетиту, із різнобарвних студіней крижліза, в золотих інкрустаціях. Тьмітло численних тьмічок, падаючи на тунґетит, відбивалося вогнистим блиском, — а він впливав у сфери сутіні, де розчинявся, наче молоко в чорнилі, — інше світло, чисте сонячне світло било крізь вікна, — проте й для тьмітла тут було прочинено вікна, що провадили просто в чорні пекельні глибини: дзеркала, симетрично розвішені між іконами. Тьмітло тьмічок віддзеркалювалося у них навсібіч — той, хто проходив великим порожнім простором від притвора до аналоя, той витьмінював довкола украй потворні світіні, від підлоги до високої стелі, в усі боки святині, на тисячу ікон і незліченні лики Бога й святих, увічнені на них.

Зійшлося чимдуж убік, присілося на лаві біля стіни. Лихий кислотний присмак наростав у роті, не було його чим сполоскати, висохла, мабуть, уся слина. Звідусюди споглядали тьмяні очі небесних постатей, широко розплющені у виразі сумного здивування. Христос Пантократор із головного яруса іконостаса простягав благословляючу руку зі схрещеними пальцями в жесті, яким стримував чи запрошував глядача, важко сказати з такої відстані. Ікона Спасителя Великого Архієрея у деісусному ряді — Бога на крижлізному престолі, з царями, бестіями й лютими біля ніг, — як і Мандильйон унизу, була виконана в тунґетитовій техніці з покровом із пухзолота. Точкові дзеркала скеровували на нього під гострим кутом зливу тьмітла, від якої Спаситель виринав у вражаючому вогні тунґетитового відмороку, в хмарі крижлізних веселок, обрисованный золотою лінією, в ореолі божественної білости. Важко уявити чіткішу символіку архітектури світла. Сховалося обличчя у долонях.

Чи мав Ачухов слушність? Чи це розпач? Вкусилося за язика. Але Сєрґєй Андрєєвіч дивився з іншого боку: не можна вірити в існування Бога, не вірячи в існування людини. Буття й Історія — Історія, себто істина про Буття у минулому, — є основою будь-якої релігії і моралі. А як поглянути зблизька, то й основою характеру людини. Розум може підсунути мільйон арґументів на користь неіснування, але вже те, що не ходиться по вулиці, ображаючи, лупцюючи й стріляючи в першого стрічного, — показує, що розуму тут замало. Кожне вимовлене слово, кожен жест і вираз фізіономії, і прийнятна поведінка — доводять могутність Історії.

Але навіть якби цього щиро праглося, — як можна, просто вирішивши це, почати існувати? Як можна свавільно перейти із небуття у буття?

Це прероґатива Божа, а не людська: божеств покликають до існування, а людей створюють.

Завдання набагато легше: увірувати у власне існування. Але як можна наказати собі вірити? Так само, як і віра в існування Бога, віра в існування людини є або спонтанною, або її нема взагалі. Чи знайдеться хтось такий, хто вислухає богословські арґументи, й — так, ви мене переконали, я хочу вірити, пштрик, et voilà — повірив? Та ж це абсурд!

Розкашлялося у рукавицю. Холодна гіркота заліпила стравохід. Образи Бога й святих споглядали крізь завісу тьмітла й світла. Хтось пройшов віддалік біля клиросов, світіні вибухнули на дзеркалах, на мить Собор Христа Спасителя заповнила нова архітектура контртемряви, образи Тайної Вечері з-над царських врат іконостаса засвітилися пухзолотом і літургійними барвами: червінню, блакиттю, зеленістю і жовтизною. Обернулося голову, обперлося до холодної стіни. Вірять не тому, що хтось їх переконав, а позаяк так замерзли. Ніхто в Краї Криги не втратив віру, й ніхто тут нової віри не набув. Єдине, на що можна сподіватися, то це на помпу Котарбінського й на щасливе підкидання монетки. А монументальні святині є наче твердими формами, в яких замерзає вода. Ой, не слід було заходити у церкву, чи хто бачив в Іркутську православного в Соборі Взяття Пресвятої Діви Марії у Славу небесну? Адже не проганяють їх вогнем і палицями, — але ніхто навіть близько не підходить, уражений очевидністю Істини й Омани. Слушно проводники Транссибу говорили: у краях Криги не може бути двох однаково істинних вір. Істинне православ’я — то не римське католицтво; істинне католицтво — то не православ’я. Досить наслухалося тут від росіян і неросіян. Поляк — а-а, тож єретик! Вони не мають жодних сумнівів щодо істини про історію спадщини Христової. Історія сама розкриває нам цю істину: Перший Рим упав, бо заблукав у католицьку єресь; Другий Рим, Константинополь, так само — упав через кілька років після приєднання до латинської єресі. Залишився Третій Рим. Лінія успадкування ясна й виразна: Київська Русь прийняла хрещення від Візантії; Софія Палеолог, племінниця останнього володаря Візантії, вийшла заміж за Івана III Великого, до того ж доправивши у Москву скарб християнської Софії, велику бібліотеку Константинополя; Московія переймає константинопольський герб із двоголовим орлом; міста середньовічної Русі будують за архітектурними зразками Константинополя, який у свою чергу було створено на замовлення імператора Константина як віддзеркалення Першого Міста, Єрусалима. Годі заперечити — ось воно істинне християнство. Тут не спонукають силою зректися єресі, бо знають, що це неможливо — ти замерз єретиком, але водночас не сумніваються, що ти проклятий у своєму відступництві й разом із усіма священиками, єпископами, костелами й багатством Хибного Риму простуєш осудним шляхом, із кожним кроком віддаляючись від світла єдиноістини Божої, у тьмітло, в гарячу пітьму, що смердить залізом, під чорне сонце Підземного Світу…

1 ... 112 113 114 115 116 117 118 119 120 ... 365
Перейти на страницу:
0
Сюжет
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Атмосфера
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Главный герой
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Общее впечатление
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
Итоговая оценка: 0.0 из 10 (голосов: 0 / История оценок)