Крига. Частини ІII–ІV

— Ах! — зажурився він.

— Так, так, — покивалося головою із дитячим задоволенням, наче з утіхи від спритної витівки, учиненої дорослому.

(Може, то провина теслектричного струму в голові, а може, горілки в жилах).

— Яким же ви мусите бути нещасливим… — Він стиснув пальці. — Чи чув хтось про глибший розпач? Яка більша пітьма душі й блюзнірство важче? Мій сину! Навіть самогубець, засуджений на вічні муки, віддає цим злочином данину поваги Творцеві: знищуючи Його творіння, він клякає перед Ним і визнає свою мізерність перед Сущим. Самогубцям життя байдуже, бо вони надміру дбають про себе. Але ви, кррр, ви не дбаєте про себе! Не було ще такого цілковитого нігіліста. Хрррррр!

Він задихнувся кривавою слиною. Подалося хустину. Ліва долоня у нього тремтіла настільки, що він не міг витерти собі рота. Допомоглося йому.

— Хррр, хррр, ви думаєте, хррр, що я вас попрошу замовити слово перед Батьком Морозом і в цьому присягнути. Кррр. Ні. — Він замахав хустинкою, щоб іще ближче нахилитися. — Люди вважають, що перед смертю якісь вищі Софія і Ґноза сходять на людину, а насправді важко тоді думки позбирати навіть у найпростішій справі, так усе болить. Хе, хе. Так ось моя мудрість для вас нерозумна: ідіть напийтеся. Ідіть побешкетуйте з друзяками. Видеріться у горах на високу вершину. Ідіть у тайгу на полювання, станьте віч-на-віч із диким звіром. Знайдіть собі девушку серцем і тілом м’яку, розкішну. Виступіть у якійсь політичній справі проти всіх. Їжте до обжерливости. Подаруйте собі завжди минутку, щоб поглянути на зоряне небо, на сніг, який на гілках іскриться, щоб погладити собаку, притулити дитину. Все, що заробите, витрачайте на матеріальні речі повсякденного вжитку: найкращий одяг із найприємніших на дотик тканин, меблі, наймиліші для ока, дрібнички, що тішать долоню. Якщо маєте вибрати одну з двох страв, — оберіть ту, якої ще не куштували. Якщо маєте обрати одне з двох міст, — оберіть те, в якому ще не бували. Якщо маєте обрати життя, — оберіть оте, ще не прожите.

— Це молитва за існування? Це молитва за тіло!

Він цілком знесилів.

— Крррхррр. Ви й так зробите це, якщо запам’ятали.

Тепер настали години важкої маячні, коли біль став для Сєрґєя Андрєєвіча нестерпним, і він перестав контролювати відрухи тіла, в тому числі звуки, які воно видавало. А позаяк жахлива кава Зєйцова не допомогла (горілка розігріла, горілка в голові все намішала, а тепер горілка присипляла), кунялося у кутку, притуливши скроню до подряпаної стіни. Аж новий крик, заплутаний у кашлі й кривавому хрипінні, виривав із напівсну, й протиралося очі на сцену конання, якої ніколи на полотнах, що оспівують мучеництво святого, не увічнюють. Ачухов, колись кремезний чоловік, висохлий тепер на грубокостий кістяк, кидався у запаскудженому ліжку, кров’ю, мокротою і всілякою огидою плюючи. Хазяйка грубо обертала його на постелі, загортала в ковдри, не даючи йому ворушитися, коли він хотів зірватися й поздирати все навколо. Йому подавали воду, якісь ліки у воді; він задихався.