Покривало Ізіди. Нарис історії ідеї Природи

Протиставляючи проблему і таємницю Мерло-Понті, ймовірно, натякає на цікаве розрізнення, зроблене християнським екзистенціалістом Ґабріелем Марселем. На думку останнього, проблема пов’язана із тим, що є зовнішнім нам. Її можна вирішити більш-менш легко, однак коли її розв’язання знайдене, вона зникає: «Навпаки, таємниця є чимось таким, у що я залучений, її сутність, таким чином, не перебуває переді мною»[1106]. Отже, таємниця не може бути ні пояснена, ні ліквідована: я включений в неї, я можу тільки переживати її.

Позиція Мерло-Понті остаточно усуває поняття таємниці природи, зрозумілої як загадка для слідчого, що її достатньо розплутати, щоб проблема була розв’язана, а цікавість задоволена. Вона нагадує ставлення Ґьоте до Urphänomene, первісних феноменів, для яких більше не має пояснень та перед якими потрібно здивуватися та замовкнути. Мерло-Понті, своєю чергою, бачить у філософії те, що «показує нам, що в екзистенції світу та в нашій екзистенції, є проблематичного в собі, настільки, що ми назавжди одужуємо від того, що Берґсон називав пошуками «у зошиті вчителя»[1107], тобто від спроб бачити у феноменах світу лише копію моделей, присутніх у думці, трансцендентній світу. Адже філософія не повинна приховувати таємницю екзистенції втручанням Бога, якогось необхідного Буття, яке пояснило би випадковість світу. Екзистенція світу не є проблемою, що її можна розв’язати у той чи інший спосіб, вона є непояснюваною таємницею. Будь-яке пояснення «видається філософу дуже прозаїчним, коли йдеться про виникнення феноменів на усіх рівнях світу та про постійне народження, що їх він намагається описати»[1108]. Якщо оцінювати ці висловлювання в контексті того, що говориться у «Похвалі філософії» далі, а там йдеться про перевизначення священного, я схиляюсь до того, щоб погодитися, що якщо будь-яке пояснення є «прозаїчним», усвідомлення непояснюваної таємниці виникнення світу є «священним».