Твори в 4-х томах. Том 3

РОЗДІЛ ДВАДЦЯТЬ ТРЕТІЙ

— Лягай, — шепнув Роберт Джордан до Агустіна і, обернувшись, дав знак «лягай, лягай!» Ансельмові, що саме показався між скелями, несучи на плечі маленьку сосну, наче різдвяну ялинку. Він побачив, як старий кинув сосну за великий камінь і сам зник між скелями. Тоді Роберт Джордан подивився на ліс за галявиною попереду. Він нічого не бачив і нічого не чув, крім калатання власного серця. Аж ось згори зацокав, підстрибуючи, камінець. Роберт Джордан повернув голову праворуч і, звівши очі, побачив гвинтівку Прімітіво, що чотири рази горизонтально піднялася й опустилася. А потім він дивився вже тільки вперед — на білу галявину з широким колом слідів, що їх залишили кінські копита, і на ліс за нею.

— Кіннота, — стиха сказав він Агустінові.

Агустін глянув на нього, і його смугляві, запалі щоки розпливлися в усмішці. Роберт Джордан помітив, що він спітнів. Він простяг руку й поклав її Агустінові на плече. Він не встиг зняти руки, коли з лісу виїхало четверо вершників, і відчув, як напружилися під його долонею м'язи на спині Агусгіна.

Один вершник їхав попереду, а троє трохи відстали від нього. Перший весь час придивлявся до снігу. Решта їхала між деревами врозбрід. Усі четверо були насторожені. Роберт Джордан лежав на снігу, спершись на широко розставлені лікті, й стежив за ними понад прицілом ручного кулемета, відчуваючи удари свого серця.

Передній доїхав по сліду до того місця, де Пабло зробив коло, зупинився. Решта під'їхали до нього й теж зупинились.

Роберт Джордан тепер виразно бачив їх над воронованим сталевим стволом кулемета. Він бачив обличчя, бачив шаблі в піхвах, темні від поту боки коней, конусовидні плащі кольору хакі й такого ж кольору берети, збиті набакир по-наваррському. Передній завернув свого коня просто до розпадини в скелі, де було встановлено кулемет, і Роберт Джордан побачив його молоде обличчя, потемніле від сонця й вітру, близько посаджені очі, орлиний ніс і видовжене трикутне підборіддя.

Сидячи на коні — кінь стояв, задерши голову, грудьми до Роберта Джордана, а з футляра, притороченого до правого боку сідла, стирчав приклад автомата, — передній показав пальцем на розпадину, де було встановлено кулемет.

Роберт Джордан ще міцніше впер лікті в землю дивлячись понад стволом на чотирьох вершників, що стояли, збившись, на снігу. Троє з них стискали в руках автомати. В двох вони лежали поперек сідел. Третій тримав свого сторчма, сперши прикладом на праве коліно.

Рідко доводиться бачити їх з такої близької відстані, думав Роберт Джордан. Особливо понад стволом кулемета, як-от тепер. Звичайно буває, що приціл у тебе піднятий, а вони здаються зовсім малесенькими, і, щоб поцілити когось із них, треба добре помучитися; або ж вони біжать, залягають і знову біжать, а ти поливаєш кулями схил гори, чи перекриваєш вогнем якусь вулицю, чи просто гатиш по вікнах; а іноді бачиш здалеку, як вони марширують дорогою. Тільки під час нападу на поїзд бачиш їх так виразно, як тепер. Тільки тоді вони такі, як тепер і чотирьох кулеметів досить, щоб примусити їх тікати. Коли дивишся на них із такої відстані, вони здаються вдвічі більшими.