Твори в 4-х томах. Том 3

— Один кавалерист і досі в таборі,— сказав Роберт Джордан. — Приїхав на сніданок.

— Мені здалося, ніби я почув постріл, — сказав циган. — А нехай йому! Де ж він проїхав?

— Тут. Через твій пост.

— Ay, mi madxel [86] — вигукнув циган. — Бідна моя голівонька!

— Якби ти не був циган, я б розстріляв тебе.

— Ні, Роберто. Не кажи такого. Я дуже шкодую. Це все через оцих клятих зайців. На світанку я почув, як самець тупцює на снігу. Ти навіть не уявляєш, що вони там виробляли. Я відразу кинувся на той гармидер, але вони втекли. Ну, тоді я пішов по сліду і там, високо, заскочив їх і вбив. Ось помацай, які вони ситі, і це в таку добу. Уявляєш, що нам Пілар зготує з них! Мені дуже шкода, Роберто, не менш, ніж тобі. А того кавалериста вбили?

— Так.

— Хто, ти?

— Я.

— Que  tio! [87] — сказав циган, видимо підлещуючись. — Ти просто дивовижний хлопець!

— Матері твоїй… — сказав Роберт Джордан. І мимоволі всміхнувся. — Віднеси цих своїх зайців до табору, а нам принеси чогось поснідати.

Він простяг руку й помацав зайців, що лежали на снігу, довгі, важкі, пухнасті, з довгими ногами й вухами, з розплющеними круглими темними очима.

— І справді ситі,— сказав він.

— Ситі! — підхопив циган. — Та в кожного на ребрах ціле барильце сала. Таких зайців я навіть уві сні не бачив.

— Ну, йди вже, — мовив Роберт Джордан. — Швидше повертайся зі сніданком і принеси мені документи того requete [88] Пілар дасть їх тобі.

— Ти не гніваєшся на мене, Роберто?

— Не гніваєшся! Я обурений. Як ти міг покинути пост? А що, би приїхав цілий кавалерійський загін?

— Rediös, — сказав циган. — Щира правда.

— Послухай. Щоб ти більше ніколи не смів залишати свій пост. Ніколи. Такі слова, як розстріл, я на вітер не кидаю.

Ясно, більше не буду. І потім іще знаєш що? Такої нагоди, де із цими двома зайцями, вже ніколи більше не буде. Таке буває тільки раз у житті.

— Anda! [89] — сказав Роберт Джордан. — І скоріше повертайся.

Циган підхопив зайців і зник між скелями, а Роберт Джордан знову обвів поглядом пласку галявину і схил гори за нею. Дві ворони покружляли вгорі, а потім сіли на сосну. До них підлетіла третя, і Роберт Джордан, стежачи за ними, подумав: це будуть мої вартові. Поки вони сидітимуть спокійно, це означатиме, що ніхто з того боку не наближається.

Циган, подумав він. Ну яка з нього користь? Ані політичної свідомості, ані дисципліни, і на нього ні в чому не можна покластися. Але він потрібен мені на завтра. Завтра він стане мені в пригоді. Дивно якось бачити цигана на війні. Таких треба було б звільняти від військової служби, як звільняють, зважаючи на моральні переконання. Або як звільняють фізично чи психічно непридатних. Бо від них однаково немає ніякої користі. Але в цій війні з самого початку не зважали на моральні переконання. Не звільняли нікого. Війна всіх стригла під один гребінець. А тепер вона добралася й до цих ледацюг. Тепер вони понюхають, чим вона пахне.