Твори в 4-х томах. Том 3

— Не знаю.

— Куди ж він подівся?

— Не знаю.

Пабло проїхав ущелиною, повернув і зробив коло на рівній галявині, що стала полем обстрілу кулемета. Потім Роберт Джордан побачив, що він спускається схилом по слідах, що їх кінь залишив, ідучи вгору. Нарешті він звернув ліворуч і зник між деревами.

Сподіваюсь, він не наскочить на кавалерійський роз'їзд, подумав Роберт Джордан. Бо тоді він виведе їх просто до нас.

Прімітіво приніс соснових гілок, і Роберт Джордан почав стромляти їх крізь сніг у незамерзлу землю обабіч кулемета, нахиляючи так, щоб вони прикрили його згори.

— Принеси ще, — сказав він. — Треба замаскувати й обслугу. Виходить не дуже гарно, але цього вистачить, поки Ансельмо принесе сокиру. І ще одне, — сказав він. — Якщо почуєш літак, лягай відразу там, де стоїш, так, щоб на тебе падала тінь від скелі. Я буду тут, біля кулемета.

Сонце підбилося вже високо, повівав легкий вітерець, і серед скель, на осонні, було тепло й приємно. Четверо коней, думав Роберт Джордан. Дві жінки, я, Ансельмо, Прімітіво, Фернандо, Агустін, потім цей другий з братів, як його, в біса, звуть? Це вже восьмеро. Як не рахувати цигана. Отже, дев'ятеро. Плюс Пабло, що поїхав на одному коні; його можна не лічити. Андрес, ось як його звуть, того другого брата. Плюс той другий, Еладіо. Разом десятеро. Виходить, менше ніж по півконя на душу. Троє, скажімо, залишаться тут і прикриватимуть відхід, а четверо можуть від'їхати. З Пабло — п'ятеро. Залишається ще двоє, з Еладіо навіть троє. Куди він, до речі, подівся?

Бозна, чим усе це скінчиться сьогодні для Ель Сордо, якщо його вистежать по слідах на снігу. І треба ж було, щоб сніг так несподівано перестав падати. Але якщо він швидко розтане, то все, може, якось уладнається. Тільки не для Сордо. Сордо, боюся, вже нічого не поможе: надто пізно.

Якщо тільки нинішній день мине спокійно і нам не доведеться битися, то завтра ми якось дамо собі раду — навіть тими силами, які маємо. Я певен, що впораємося. Може, не дуже добоє не так добре, як треба було б, не так, як хотілося б усе зробити; але, вдаривши всі разом, впораємося. Аби тільки не довелося битися сьогодні. Бо якщо доведеться — то кепські наші справи.

А тим часом треба сидіти тут, бо кращого місця, мабуть, не знайти. Якщо ми кудись підемо зараз, то тільки залишимо зайві сліди. Місце тут, зрештою, гарне, а в крайньому разі, звідси є три дороги до відступу. А як настане ніч, то в темряві можна буде з будь-якого місця в цих горах дістатися до мосту, щоб уранці знищити його. Не знаю, чому це так тривожило мене раніше. Нічого важкого тут немає. От тільки б вчасно прилетіли наші літаки. Тільки це. Завтра на дорозі аж закуриться…

Ну, а нинішній день буде або дуже цікавий, або дуже нудний. Дякувати богові, що ми вивели звідси кавалерійського коня. Навіть якщо патруль натрапить тепер на його слід, солдати навряд чи доберуть, куди цей слід веде. Вирішать, певне, що вершник завернув назад, і поїдуть по сліду Пабло. Цікаво, куди подалася ця свиня. Мабуть, заплутає сліди, як старий лось, що повертається з узлісся в хащі, проїде трохи під гору, а потім, коли сніг розтане, зробить коло й повернеться сюди долом. Як він побачив того коня, його наче підмінили. Можливо, він і втече звідси разом із ним. Ну, гаразд, хай сам про себе дбає. Для нього це звична річ. А покластися на нього я все ж не можу.