Твори в 4-х томах. Том 3
- Автор: Хемингуэй Эрнест Миллер
- Год: 1981
- Язык: украинский
- Год: Дніпро
- Переводчик: Владимир Иванович Митрофанов
- Жанр: Зарубежная классическая проза
Электронная книга - «Твори в 4-х томах. Том 3». Краткое содержание книги:
ЗА РІЧКОЮ, В ЗАТІНКУ ДЕРЕВ
СТАРИЙ І МОРЕ ОПОВІДАННЯ 50-х РОКІВ
— Авжеж, кажи,
— З твого дозволу, чи не краще було б, якби я пішов до Ла-Гранхи, випитав там, що діялось уночі, й доручив комусь стежити й занотовувати так, як ти мене навчив? А ввечері нам принесли б повідомлення, або, ще краще, я міг би знову піти до Ла-Гранхи.
— Ти не боїшся наскочити на кавалерію?
— Ні, якщо не буде снігу.
— А в Ла-Грансі є людина, якій можна доручити це?
— Є. Для такого діла є. Я доручу це жінці. В Ла-Грансі є кілька жінок, на яких можна звіритися.
— Мабуть, є,— мовив Агустін. — Я навіть певен, що є. І такі, що можуть придатися до іншого діла, теж є. Може, я піду замість нього?
— Ні, хай піде старий. Ти вмієш стріляти з кулемета, а день ще не скінчився.
— Я піду, як розтане сніг, — сказав Ансельмо. — Він швидко тане.
— Як ти гадаєш, чи можуть вони впіймати Пабло? — спитав Роберт Джордан Агустіна.
— Пабло хитрий, — сказав Агустін. — Чи можуть люди впіймати без гончаків розумного оленя?
— Часом буває й таке, — мовив Роберт Джордан.
— Пабло не впіймають, — сказав Агустін. — Щоправда, тепер він уже ніщо проти того, яким був колись. Але недаремно він живе собі вигідно в цих горах, та ще й заливається вином, тоді як стількох інших поставили до стінки.
— Він і справді такий хитрий, як про нього кажуть?
— Ще хитріший.
— Особливого розуму він тут не виявив.
— Como que no? [92] Якби він не мав особливого розуму, то вчора ввечері йому був би каюк. Мені здається, Inglés, що ти не розумієшся ні на політиці, ні на партизанській війні. І в тому, і в тому головне — це зберегти своє життя. Пригадай, як він зберіг своє життя вчора ввечері. І скільки йому довелося проковтнути образ від мене й від тебе!
Тепер, коли Пабло знову діяв спільно з загоном, Роберт Джордан не хотів казати про нього нічого поганого й одразу ж пошкодував, що поставив під сумнів його розум. Він і сам знав, що Пабло розумний. Адже саме Пабло зразу відчув усі слабкі місця наказу про зруйнування мосту. Роберт Джордан сказав так просто з неприязні до Пабло і, ще не закінчивши фрази, зрозумів свою помилку. Це теж був вияв отієї надмірної балакучості після нервового напруження. Щоб звернути розмову на інше, він спитав Ансельмо:
— А як же ти підеш до Ла-Гранхи серед білого дня?
— А чого ж, — відповів старий. — Я ж піду не з військовим оркестром.
— І не з дзвіночком на шиї,— докинув Агустін. — І не з прапором у руках.
— Якою дорогою ти підеш?
— Спочатку горою, а потім долом, через ліс.
— А якщо тебе затримають?
— Я маю папери.
— Ми всі маємо багато паперів, але деякі ти все ж таки не забудь з'їсти в разі чого.
Ансельмо похитав головою й поплескав долонею по нагрудній кишені своєї блузи.
— Скільки разів я вже ладен був з'їсти їх, — сказав він, — але жодного разу не з'їв. Не люблю я їсти папери.
— Треба було б завжди носити на документах трохи гірчиці, — сказав Роберт Джордан. — Я тримаю наші документи в лівій кишені сорочки, а фашистські — в правій. Так принаймні не помилишся зопалу.
Видно, коли командир першого кавалерійського роз'їзду показав на розколину в скелі, справи були справді кепські, бо надто вже всі вони розбалакалися. Занадто розбалакалися, подумав він.
— Але послухай, Роберто, — сказав Агустін. — Кажуть, що уряд щодень правішає. В Республіці нібито вже не кажуть «товариш», а кажуть «сеньйор», «сеньйора». Може, тобі вже треба перекласти документи навпаки?
— Коли він зовсім поправішає, я перекладу документи до задньої кишені,— сказав Роберт Джордан. — І прошию її посередині.
— Ні, хай уже краще залишаються в сорочці,— сказав Августін. — Невже ми виграємо війну й програємо революцію?
— Ні,— відповів Роберт Джордан. — Але якщо ми програємо війну, тоді не буде ні революції, ні Республіки, ні тебе, ні мене — нічого, тільки один великий carajo [93].
— От і я так кажу, — підхопив Ансельмо. — Що ми повинні утрати цю війну. І добре було б виграти війну й нікого не розстрілювати. Щоб ми урядували справедливо і щоб кожен одержав свою пайку, залежно від того, як боровся. І щоб тих, хто бився проти нас, перевиховати так, щоб вони зрозуміли свої помилки.
— Нам треба буде багатьох розстріляти, — сказав Агустін. — Силу-силенну,
Він міцно стиснув праву руку в кулак і постукав нею по долоні лівої.
— Краще б нам нікого не розстрілювати. Навіть ватажків. Краще б нам перевиховати їх працею.
— Я б їм знайшов працю, — мовив Агустін і, загрібши трохи снігу, поклав у рот.
— Яку, лиходію? — спитав Роберт Джордан.
92
Чому ж ні? (ісп.)
93
Іспанська лайка (ісп.)