Переможець отримає все
- Автор: Волков Олексій
- Год: 2007
- Язык: украинский
- Год: Гамазин
- ISBN: 978-966-2938-39-5
- Жанр: Остросюжетные любовные романы
Электронная книга - «Переможець отримає все». Краткое содержание книги:
Видавництво «Зелений пес» має за честь повідомити: відтепер усі літературні новинки Маестро інтелектуального детективу, як називають його шанувальники, представлятиме персональна авторська серія, яку ми саме так і назвали. А дебютує серія гостросюжетним детективом «Переможець отримає все».
Коли хтось загадковий спробує очорнити світ, у якому ти живеш, ти повстанеш, аби перемогти. Бо лиш сильні чоловіки вміють перемагати, бо лише переможці отримують все!
Тож, любі читачі, приємних вам відкриттів і якнайліпших вражень!!!
Ольга ще сиділа зі складеними на грудях руками, бліда та перелякана. Вийшовши з машини, він обійшов її, після чого сів на місце й зачинив дверцята.
— Ти хоч уявляєш, де ми знаходимося?
— Так, — тихо відповіла дівчина.
Клацнули дверцята, і вона боязко визирнула назовні, потім вийшла, повільно обійшла машину й також сіла назад.
— Це кінець, — промовили її губи. — Все… О, Боже…
Погляд її втупився в одну точку.
Віктор дістав з пачки сигарету і, клацнувши запальничкою, від душі затягся.
— Хочеш?
Вона лише заперечно похитала головою.
— Чия це машина?
— Анікеєва.
— Хто такий?
— Власник одної студії звукозапису. За два дні він повертається. Все, я пропала…
— А хто він тобі? — запитав Віктор.
— Так, ніхто…
У салоні вже можна було вішати сокиру, і він опустив скло. Допаливши, викинув недопалок.
— Могло бути й гірше.
— Ні, гірше бути не могло, — впевнено сказала вона. — Гірше не могло… Я пропала…
Стало зимно, і він підняв скло, а потім завів двигун і ввімкнув обігрів.
— Завтра неділя… — бурмотіла вона, — нікого ніде не знайдеш. Надто мало часу. Знаєш, скільки вона коштує?
— Шістнадцять тисяч зелених, — сказав Віктор.
— Вісімнадцять, — байдуже промовила вона.
— Тоді дві тисячі переплатив твій Анікеєв.
Машина повільно рушила з місця і, виїхавши на вулицю, набрала швидкості. Тут, де рух був неабияким, асфальт давно очистився від снігу. Він увімкнув магнітолу й відкинувся на підголовник.
— Куди ми їдемо? — це вона спитала лише за півгодини, коли за узбіччям дороги залишилася тільки темрява.
— Ти вже нагрілася? — запитав він замість відповіді.
— Так, — сказала Ольга. — Мене вже починало трусити. Вітю, куди ми їдемо?
— Не бійся, все буде гаразд. — Він посміхнувся, хоча й не надто весело. — Я сподіваюся, проблем не буде. Знаєш, ти б розклала сидіння й поспала. А ще краще — лізь назад і спи там.
— Як — спи? — не зрозуміла вона. — Як я можу спати? Після такого?
— Нормально. Заспокойся і спи. Все буде гаразд.
— Що ти хочеш робити?
— Усе, що потрібно в такій ситуації. Покладися на мене. Добре?
— Добре… — розгублено промовила вона. — А що, хіба можна чимось зарадити?
— Можна. Все обійдеться без наслідків.
Вони довго їхали мовчки. Оля повернулася обличчям до нього і, спираючись на сидіння боком, притулилася головою до спинки. Іноді він обертався до неї і, бачачи, що дівчина ще не спить, знову віддавався дорозі.
— А звідки ти вмієш так їздити? — несподівано запитала вона.
— Нормально їжджу… — Віктор підморгнув їй. — Тихіше, ніж ти.
— Я бачила…
— А ти ще не перехотіла морозива з чорносливом?
— Я вже й забула про нього. А що, є і така перспектива?
— Гадаю, що є.
За склом легенько сніжило. Вона скинула дублянку і, забравшись на сидіння повністю, накрила нею ноги.
— Чому не хочеш ззаду лягти? — запитав він ще раз.
— Не хочу. Там дуже порожньо. Мені спокійніше тут, біля тебе.
Вона все-таки виявилася досить маленькою — набагато меншою, ніж здавалася на сцені. Тому, попустивши спинку сидіння, зуміла влаштуватися на ньому вся цілком і, прихилившись до нього, вперлася лобом у виступ його сидіння, а долоню однієї руки обережно підіпхала йому під спину.
— Можна так? Чогось руки змерзли…
— Можна.
Зустрічні машини час від часу сліпили очі. Він вимкнув магнітолу, дивуючись щирості свого бажання зробити те, що збирався. Відрізок шляху залишався ще дай Боже.
XXII
«Фольксваген» кольору темний металік встиг від'їздити дорогами Німеччини майже десять років, але при цьому залишався досить збереженим. Тому Віктор, не маючи конкретного замовлення, ризикнув узяти цю машину. Ризикнув — бо вартувала вона не так уже й мало.
На кожну машину існує свій покупець Але на цю він ніяк не знаходився, і Віктор уже третій тиждень роз’їжджав по авторинках. Цього разу рвонув аж до Луцька, куди з’їжджалося багато людей, сподіваючись купити машину якнайдешевшу та якнайкращу. Вони підходили, прицінювалися, й ніхто поки що не поспішав платити ціну, яка б дала йому бодай двісті-триста «умовних». А тим часом знайшлося двоє бажаючих на тужирські «Лади», і машину належало збути якнайшвидше, щоб їхати до Угорщини.