Переможець отримає все
- Автор: Волков Олексій
- Год: 2007
- Язык: украинский
- Год: Гамазин
- ISBN: 978-966-2938-39-5
- Жанр: Остросюжетные любовные романы
Электронная книга - «Переможець отримає все». Краткое содержание книги:
Видавництво «Зелений пес» має за честь повідомити: відтепер усі літературні новинки Маестро інтелектуального детективу, як називають його шанувальники, представлятиме персональна авторська серія, яку ми саме так і назвали. А дебютує серія гостросюжетним детективом «Переможець отримає все».
Коли хтось загадковий спробує очорнити світ, у якому ти живеш, ти повстанеш, аби перемогти. Бо лиш сильні чоловіки вміють перемагати, бо лише переможці отримують все!
Тож, любі читачі, приємних вам відкриттів і якнайліпших вражень!!!
— Тараса Леми, кажеш… — єхидно посміхнувся Петро, — і на моєму драндулеті? Як повезеш?
— А чого, в тебе нормальна машина, — знизав плечима Віктор. — Звичайно, такому крутому майстру личило б уже й для себе нарешті щось путнє зробити…
— А такий крутий гонщик також міг би й собі щось пригнати, а ти взагалі без машини, — відпарирував Петро.
— Та знаєш… — скривився Віктор, — загалом так, але… Як приїдеш у Тужир, глянеш на ті склади, що там стоїть — очі розбігаються. Так досі й не можу вибрати.
— Ну ось і я, — промимрив Петро, — як подумаю, що можна зліпити з цього заліза — думки розбігаються. А часу немає.
Вийшовши, Віктор відчинив дверцята «Октавії».
— Ну, виходь. Будемо міняти машину.
— Як — міняти? — не зрозуміла Оля.
— Биту на небиту.
— А що, так можна? Де — тут?!
— Авжеж.
Деренчачи дірявим глушником, з воріт виїхав весь іржавий напівзогнилий зеленкуватий «Жигуль» і зупинився посеред вулиці. З нього у засмальцьованих штанях, плутаючись у довгому шкіряному фартуху виліз Петро.
— Олю, от він не вірить, що ти танцюєш у Тараса Леми… — почав Віктор, але Франкенштейн замахав обома руками відразу:
— Їдьте, їдьте к чортовій матері! — кричав він, задкуючи до гаража. — Мені й без вас клопоту вистачає, не грузіть мене! Досить, що розвалюху привіз, ще грузитиме хтозна-чим… Усе, гуляй, завтра приїдеш надвечір. Газуй!
Підійшовши до розвалюхи, Віктор відчинив дверцята й запросив сідати.
— Куди — сюди? — здивувалася Ольга. — А… машина?
— А це чим не машина? Твою до ладу приводитимуть.
— Де — тут?!
— Кращого автосервісу навіть у вашому Києві немає, — заспокоїв її Віктор, луплячи щосили дверцятами. — Жили б ми в людській країні — такий, як Петро, ходив би в піджаку з карманами, а гайки крутити найняв би інших. І тільки пальцем би їм показував. А так усе сам мусить. Не бійся, буде як новенька.
Машина, грюкнувши чимось у багажнику, рушила вперед.
— Так, я взагалі-то, мушу тебе попередити. — Віктор нерішуче подивився в її бік, — я живу дуже скромно, моє житло не пристосоване для прийому жінок. Тому… Словом, можу організувати тобі готель в обласному центрі. Тут не дуже далеко.
Вона подивилася на нього навіть з якимось докором.
— Тільки якщо запрошувати мене до себе тобі з якоїсь причини незручно. А так… я взагалі-то, дотримуюся думки, що з милим рай і в шалаші.
З рота ще йшла пара, але дрова у печі весело потріскували, і це створювало особливий затишок. Оля притислася боком до припічка й мовчки слухала ці звуки.
— Ходи сюди, — покликав її Віктор, — тут більший жар.
Він відчинив широкі дверцята пічки, утворюючи імпровізований камін. Язики полум'я сягали назовні, дрова гуділи й розсипали іскри на всі боки.
— Ух ти… — вона запхала руки мало не у вогонь і насолоджувалося теплом.
— Я попереджав, — виправдався Віктор.
— Дуже гарно, мені подобається. Екзотика… У Києві де таке знайдеш? — Ольга глянула на нього. — І це ти дійсно тут живеш, чи…
— Чи що?
— Ну, може, замість дачі.
Він засміявся:
— Ні, це і житло, і дача одночасно.
— І скільки вже ти тут?
— Років… із п'ятнадцять уже є. А може, й більше. Я не рахую.
— І що, в тебе нікого немає?
— Мати померла вже давно.
— Це її хата?
— Ні. Мої апартаменти. Сам купив, — Віктор навіть не зауважив, коли розбалакався. З нею чомусь було просто і приємно.
— А… чим ти взагалі займаєшся?
— Пишу хіти для однієї не надто вибагливої суперзірки.
Вона розсміялася:
— Це я знаю. Але не завжди ж ти займався цим. А взагалі?
— Гонщик.
— Справді!? А я думаю! Не даремно ти їх «взув», отих, крутих, що нас «поцілували». Класно! — вона навіть заляскала в долоні. — Ні, ти не жартуєш?
— Майже ні. Переганяю машини з-за кордону. На продаж. Такий собі бізнес. А «поцілували», взагалі-то, ми їх…
— A-а… Он що… І як — гарний бізнес?
— Не бідую принаймні.
— І машину собі міг би купити?
— Чому ж ні…
— А квартиру?
— Ну, міг би, напевно.
— А живеш отут…
— Ти цікава. Мені тут подобається. До того ж удома я буваю мало — більше в роз'їздах. Туди чим доведеться, а назад уже на колесах. Ось так і живу.
— Дивно, — сказала вона. — У тебе навіть телевізора немає?
— Ну чому, є телевізор, — посміхнувся Віктор. — І музичний центр. І відео. Все замкнено — хата ж на відлюдді… Зараз кімнату нагріємо і влаштую тобі телесеанс.
— Не хочу, — сказала Оля, — я так просто…
Він витяг із кухонної шафи пляшку коньяку і два келишки.