Переможець отримає все

А хлопці чітко тримали курс на найближчий райцентр, яким був Яворів. А можливо, і ще далі. Нічого — далі кордону не поїдуть. Чомусь саме в цьому Віктор був упевнений. Варто гнати аж сюди — могли полякати десь ближче, якщо самі з-за кордону.

Машини в'їхали у Яворів, і тут уже Віктор змушений був притиснутися до переслідуваного, аби не загубити його в якомусь із провулків. А потім вулиця пішла вгору, і джип зупинився біля будинку з написом «Готель». Ось де питиметься пиво…

Проте з машини вийшов лише один. Точніше — двоє, але той, другий, перемовившись кількома словами, поліз назад у машину, а довгий попрямував до готелю. В окулярах, доволі кремезний, у короткій куртці. Ось і все, що зміг роздивитися Віктор, сховавшись у темряві провулку. А джип рушив далі. Не вмикаючи світла, Віктор їхав за ним. Вони звернули на доволі жваву вулицю, якою рухався транспорт, і фари довелося увімкнути. А потім «Мадяр» звернув кудись униз і зупинився біля огородженої території, під'їхавши під самі зачинені ворота. Ось тепер знову засвітилося світло в його кабіні, проте ефект уже не був розрахований на нього, Віктора. Їх було двоє. Один залишився в машині, другий попрямував через хвіртку на територію. Що це було? Там росли кущі, дерева, проглядалося кілька асфальтованих доріжок, у доволі масивній будівлі світилися вікна.

Залишивши незачинену машину кроків за сорок у проїзді, Віктор тихо наблизився. Світло в кабіні «Мадяра» продовжувало світитися. Той, хто був усередині, говорив по мобільному. Бокові стекла машини тоновані, проте через переднє усе розрізнялося доволі чітко. А мова — наче не наша… Ось тобі й привид з пустим салоном. Тихо прочинивши хвіртку, Віктор рушив вузькою алейкою.

Ставши у тінь куща поруч із якоюсь цегляною будою, він завмер. Рука знайшла штик-ніж, і зброя зручно вмостилася в долоні. Час розставити все по місцях.

Чоловік ішов швидко, несучи щось у руці. Він, той самий. Сам-один. З мороку виринула його невисока постать, зашурхотіло листя — очевидно, він зрізав кут. Так само шурхотітиме й під ногами Віктора, якщо тому заманеться ще десь зрізати. Не зрізав. Торкання підошов до асфальтової доріжки…

Віктор устиг зловити потрібний момент, ухопивши його за руку, в якій незнайомець щось тримав, і повернув ніби в напрямі його руху, а потім різко на себе. Рука ворога завернулася м'яко і слухняно — настільки той не очікував нападу — і, вкарбувавши грудьми в ту цегляну буду, Віктор притис його собою, вдавивши вістря ножа у шию.

— Мовчати. Приріжу… — Це було сказано тихо і твердо, в саме вухо.

Рука супротивника була заламана за спину, і той слухняно осів донизу від поштовху під коліна.

— Мовчати. Відповідати тільки на питання. Зайвий звук — ти труп. Хто замовив маскарад? Ну!

— Я… я… яки… ий… м-м… аскарад… — белькотіння це виглядало жалюгідно.

— Навіщо стояли на трасі перед Яворовим поперек дороги? Ну, швидко!

— Я… я… не… не знаю… чого ви хочете…

— Для чого ваш джип стояв носом до траси? Збрешеш — заріжу.