Переможець отримає все
- Автор: Волков Олексій
- Год: 2007
- Язык: украинский
- Год: Гамазин
- ISBN: 978-966-2938-39-5
- Жанр: Остросюжетные любовные романы
Электронная книга - «Переможець отримає все». Краткое содержание книги:
Видавництво «Зелений пес» має за честь повідомити: відтепер усі літературні новинки Маестро інтелектуального детективу, як називають його шанувальники, представлятиме персональна авторська серія, яку ми саме так і назвали. А дебютує серія гостросюжетним детективом «Переможець отримає все».
Коли хтось загадковий спробує очорнити світ, у якому ти живеш, ти повстанеш, аби перемогти. Бо лиш сильні чоловіки вміють перемагати, бо лише переможці отримують все!
Тож, любі читачі, приємних вам відкриттів і якнайліпших вражень!!!
Обидві мило всміхнулися. На тій, про яку говорив Тарас, тепер уже замість відвертого сценічного костюма були джинси й дуже гарна груба і водночас відкрита блузка чорного кольору.
— А це наш… мій… ні, не буду представляти, — продовжував плести Тарас, — тебе тут і так усі знають… скоро забудуть, хто такий Тарас Лема…
— Тарасе, я хочу жульєна з грибами, — смикнула його Марія.
— Зараз поїдемо до лісу, — відмахнувся той, — назбираємо й будемо варити…
— Я серйозно хочу, — повторила вона. — Чуєш — уже принесли…
— Не ніс, а індикатор, — сказав Лема. — Ну, ходімо, продираємося до твоєї юшки. Ви чекаєте тут, так?
— Як скажеш… — знизав плечима Віктор.
— А потім уп’ятьох линяємо. Так?
— А тобі не буде забагато — уп'ятьох? — обурилася Жанна. — Мене взагалі давно вже чекають. Ми в Бориса в студії збираємося, і я обіцяла…
Той лише махнув рукою і потягнув просто Марію до столу.
— Дивне збіговисько, — сказав Віктор. — У вас не болить голова від такого?
— Я вже звикла, — посміхнулася Оля. — А вам що, не подобається?
— Не те щоб не подобалося, а просто незвично. І дивно. В нас усі їдять виключно сидячи. І потім… Я навіть нормально не повечеряв…
— Що, несмачно?
— Ну що ви… Але все таке маленьке. Підходити за кожним бутербродом — скажуть, що з голодного краю приїхав. А стати біля столу й наминати…
Вона розсміялася:
— Я вас навчу. Пане Вікторе, тут головне — ні на кого не зважати. Дивіться — всім до всіх байдуже. Он глядіть — суперзірка, наче криголам суне за жульєном. Ходіть, я вас навчу.
— Ні, дякую, — посміхнувся Віктор. — Я краще в готелі надолужу.
— А ви що, не поїдете з Тарасом? — здивувалася вона.
— А я й не зрозумів, куди вони збираються… — Він запитливо глянув на неї.
— Ой… — зітхнула Ольга, — так, погудіти. Мене он також запросив.
— А вам не хочеться?
— Як вам сказати… — Вона зібралася з думками. — Набридло. Останні два дні перед концертом — це жах. Самі репетиції, глум такий, що голова обертом іде. Хочеться просто трошки тиші та відпочинку.
— Я вас розумію, — посміхнувся Віктор. — Я б також із задоволенням припинив цей розгул. Мені ще гірше — з незвички.
— Хочете — я вас відвезу, — запропонувала вона. — Коли вам зовсім набридне.
— Чим?
— Машиною. Хіба жінка не може їздити на авто?
— Ну чому, — погодився він, — я навіть чув, що ви непогано це робите.
— Від кого? — здивувалася Оля.
— Від нього. Від Тараса.
— А що, ви говорили про мене? — Вона підняла тонкі брови.
— Взагалі-то, про всіх, — знітився Віктор. — Ви танцювали, а він мене знайомив з вашим колективом, коротко… Ну і про тебе, ой… про вас сказав саме це.
— Можна й на «ти», — зауважила вона. — Мені навіть так подобається. Просто ви почали так офіційно, я і підтримую…
— А Тарас не образиться? — запитав Віктор.
— На вас? Тобто, на тебе? За що — за те що ми на «ти»?
— Ні, що я не добуду до кінця й залишу його.
— Хотіла б я подивитися, як він на тебе ображатиметься!
— Тоді їдьмо. Якщо вам також набридло. А мені можна буде запросити вас… тебе в якесь тихіше місце? Я б хотів просто посидіти. Чесно кажучи, і від ста грамів коньяку після всього не відмовився б.
— Як, ти що, і не пив нічого?
— Келих шампанського. Але після такої шарпанини цього явно недостатньо.
— Ну, ходімо…
І вони рушили до гардероба.
Машина «пискнула» сигналізацією, відчиняючи центральний замок, і блимнула усіма чотирма «стопами».
— Круто, — сказав Віктор. — «Шкода Октавія»… Твоя?
— М-м… моя, — відповіла Ольга. — Ще на два дні. Дали покататися. Ну, поїхали?
Влаштувавшись на м'якому сидінні, він відкинувся на спинку й попросив:
— Тільки не жени, добре?
— А ти що, боїшся?
— Боюся, — сказав він.
— А по тобі й не скажеш…
Мотор м'яко гудів, розігріваючись. У динаміках увімкнулася тиха ритмічна музика. Машина рушила й покотила темним засніженим Києвом.
Віктор крадькома зиркнув на дівчину. Безперечно, їй подобалося їхати. Взагалі, вона була симпатичною. Там, на сцені, у відкритому сяючому трико — без перебільшення розкішною, найгарнішою з усіх у підтанцівці. Тут, у напівтемному салоні машини, вдягнута в джинси й коротку дублянку, — просто гарною та приємною.
— А ти добре в машинах розбираєшся, — сказала Оля. — Сходу впізнав, а марка не найпоширеніша на наших дорогах.