Переможець отримає все
- Автор: Волков Олексій
- Год: 2007
- Язык: украинский
- Год: Гамазин
- ISBN: 978-966-2938-39-5
- Жанр: Остросюжетные любовные романы
Электронная книга - «Переможець отримає все». Краткое содержание книги:
Видавництво «Зелений пес» має за честь повідомити: відтепер усі літературні новинки Маестро інтелектуального детективу, як називають його шанувальники, представлятиме персональна авторська серія, яку ми саме так і назвали. А дебютує серія гостросюжетним детективом «Переможець отримає все».
Коли хтось загадковий спробує очорнити світ, у якому ти живеш, ти повстанеш, аби перемогти. Бо лиш сильні чоловіки вміють перемагати, бо лише переможці отримують все!
Тож, любі читачі, приємних вам відкриттів і якнайліпших вражень!!!
— Де ми? — ще раз перепитала вона.
— Поки що в межах України.
Невдовзі машина загальмувала на вузькій вуличці навпроти одноповерхового будинку, поруч із яким був здоровезний двоповерховий гараж. На подвір'ї стояло кілька понівечених машин, один кузов взагалі без коліс, а поруч іще половина, наче чимось відрізана. Навколо, переважно попід парканом, вистачало брухту такого самого походження. Оля зацікавлено оглядала цю картину.
— Хто тут живе? — запитала вона.
— Один поважний чоловік, — відповів їй Віктор, відчиняючи двері, — Петро Франкенштейн.
— Це що — прізвище?
— Ні, прізвисько таке. Бачила кіно про Франкенштейна, який людей зі шматків трупів складав і оживляв? А цей машини таким самим макаром ліпить. Он бачиш — пів-«жигуля» валяється?
— Бачу.
— То він приробить половину від іншого й буде нормальна машина.
— І що — підійде? — здивувалася Ольга.
— Він каже, що усе, що із заліза, завжди підійде, якщо постаратися. Мотор перебере, як новий зробить. Потім це дрантя літатиме по дорогах і «вставлятиме» усякі там недобиті «Октавії» на манер твоєї. Сиди тут, — попросив її Віктор і рушив на подвір’я.
Кавказець виліз з-під кузова й підійшов до нього. Віктор лише пригрозив йому пальцем і взявся за двері гаража. Господар був там і в таку ранню годину вже працював. Неофіційний король місцевого автосервісу розігнувся з багатостраждальною гримасою й подивився на непроханого гостя, явно не очікуючи від його візиту нічого доброго. Піч, що являла собою заварений обрізок грубезної металевої труби, вже горіла, але в гаражі ще йшла пара з рота. Тому господар і трудився в кількох светрах та засмальцьованих бурках, на які були натягнуті галоші.
— Вітаю, пане Петре, — простягнув руку Віктор.
Той мовчки подав свою промаслену «граблю», здивовано розглядаючи його пожмакане «світське» вбрання.
— Є робота, — вів далі гість.
— А що ти можеш притягти мені, окрім роботи? — скривився Петро. — Що сталося? А де ти так вирядився?
— Треба машину поправити. Так, трошки постраждала…
— Розбив-таки? — зрадів Петро. — О, як я чекав цього моменту, коли ти довишиваєш! А потім прийдеш просити… — Він з удаваною радістю потер долоні.
— Чого ти пінишся? — розсердився Віктор. — Машина не моя, і розбив не я. Тим більше — розбив — надто гучно сказано. Тобі на день роботи. Так, чуть-чуть…
— Бачиш? — показав рукою господар. — Сиджу по вуха. Мені вже цей гараж хроном став! Поки оце не розіпхаю — нікого не приймаю. Все.
— Петю…
— Що — Петю? Ось — одна чекає, друга… А це машина начальника фінвідділу — п’яні їхали, розбили, службова до того ж. Він мене вже задовбав. От її закрашу — через два дні привозь.
— Петре, ти що, дурний? — запитав Віктор. — Ти подивися на машину, вийди. Я спеціально з Києва гнав!
— Звідки? — недовірливо скривився господар. — Відколи це ти биті почав ганяти?
— З Києва. Вийди, на номери подивися. А ти знаєш, чия машина? Така дама — можна розум втратити. В самого Тараса Леми в кордебалеті танцює. Що, не віриш? Ну, бачив — він як співає, то там купа бабів ногами хвицає, то вона звідти. Ходімо, познайомлю.
— Пішов ти в пень! — обурився Петро. — На мене й так жінка косо дивиться, а ти ще дівок будеш мені сюди тягати.
— Ну, на машину-то хоч глянь, га?
Крекчучи, наче дід, Петро вийшов з гаража, і вони обійшли машину.
— Гмм… — Петро обдивлявся, чухав потилицю, а потім швидко сказав: — Ну, що… дверцята рихтувати, оце — я не знаю, чи вирівняється — напевно, варити і шпаклювати. Ну, роботи тут до біди, я тобі чесно кажу. Ні, без «бе», серйозно…
— Два дні, — підбив бабки Віктор. — Завтра на ніч забираю.
— Ти що… — Петро покрутив пальцем біля скроні. — Кажу ж тобі — по-перше, тут до дідька роботи, по-друге, тільки після машини з фінвідділу.
— До біса фінвідділ. З мене будь-яка запчастина. Тобі ще треба колись буде — терміново. Везу з Польщі або Німеччини будь-що, що скажеш. Ти ж знаєш, я людина слова.
— Неділя завтра! — Мало не заволав Франкенштейн.
— Уже йду до святого отця! — Підняв руки вгору Віктор. — І замовляю, щоб гріх цей тобі авансом відпустив.
— Та до чого тут отець? — галасував Петро. — Задовбали ви мене усі! Хоч один день дасте відпочити? Мене жінка сім днів на тиждень не бачить через дурний гараж й ваше іржаве дрантя!
Віктор узяв широку ручищу Петра й ляпнув у неї ключі від «Октавії». Той лише похитав головою.
— А, — згадав Віктор, — ти б дав мені свого драндулета до завтра, га? Бо йти хтозна-куди, а зі мною ще й дама.