Переможець отримає все

Атмосфера фуршету була більш ніж невимушеною. Учасники дійства, як і гості, товклися всі разом — хто біля величезного столу, а хто парами, трійками та більшими групками — по кутках. Дехто просто гуляв поміж ними по двоє, троє, взявшись за руки або ж тримаючи келишки та різноманітні тістечка, бутерброди мікроскопічних розмірів, або якісь міні-тарілочки з накладеними стравами. Були й такі, що зовсім не відходили від столу, методично перехиляли в себе те, що було налито, й поглинали те, що було наставлено. Усе стоячи. Поміж цим елегантні дівчата в коротких спідничках та фартушках розвозили напої на блискучих візочках, ненадокучливо пропонуючи їх тим, хто стояв з порожніми руками. В акваріумах, влаштованих у стінах, плавали екзотичні риби.

Віктор зітхнув полегшено, коли залишився на самоті, й тепер стояв, притулившись до колони, й посьорбував холодний апельсиновий сік. У голові досі гуділо, а в очах блимало. Софіти… дим… вируючий зал… Раніше важко уявлялося, що колись доведеться побачити це все з «того» боку. Дві порожні склянки вже стояли поруч, а йому ще дужче хотілося пити. Час від часу до нього підходили невідомі люди, здебільшого дами, вишукано вдягнуті, які всіляко висловлювали йому задоволення від знайомства й бажали успіхів. Залишалося тільки посміхатися. Більшості людей, які оберталися навколо, він не знав і навіть не бачив у закулісній «кухні», де провів сьогодні мало не весь день.

Тарас з’явився несподівано. Півгодини тому він кудись пропав, хоч і обіцяв не залишати свого гостя, а тепер, коли Віктор не сподівався вже з ним зустрітися й подумував, як би то чимшвидше звідси зникнути, звалився як сніг на голову. Він уже встиг хильнути та широко й задоволено всміхався, тримаючи під руку високу дівчину, яка, зважаючи на підбори, виглядала чи не вищою за нього.

— А ось він, герой, сховався, спробуй знайти! — Лема схопив Віктора за руку і сказав: — Познайомся — Марія. Ну, просто, Марія, майже, як у серіалі…

— Набагато краща, ніж у серіалі, — відповів Віктор, ледь вклоняючись дівчині.

— Дякую, — всміхнулася вона. — Я також вважаю, що краща, але в зірок свої примхи щодо жінок. Це нормально…

Ця дівчина відрізнялася від попередньої пасії Леми, з якою той приїжджав не так давно, явно у кращий бік, принаймні, стосовно характеру та манери триматися.

— А де, я не зрозумів… — озирнувся Тарас, — куди вона поділася? Вже десять хвилин тільки й чую про бажання познайомитися з паном Віктором Жданом, а сама…

Підійшло ще двоє дівчат, одну з яких Віктор упізнав одразу, хоча більшість із отих підспівок та підтанцьовок була для нього на одне обличчя. Саме з нею довелося познайомитися заочно, і чомусь вона запам'яталася.

— Ну лише на секунду відпусти, і вони зникають, як ті привиди… — продовжував жартома набирати люті Тарас. — Прошу знайомитися, — він повернувся до Віктора, — Жанна й Оля.