Хроніки амбера : у 2 томах. — Т. 2 : П'ятикнижжя Мерліна
- Автор: Желязны Роджер Джозеф
- Год: 2020
- Язык: украинский
- ISBN: 978-966-10-6057-8
- Переводчик: Анатолий Питик
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Хроніки амбера : у 2 томах. — Т. 2 : П'ятикнижжя Мерліна». Краткое содержание книги:
Хтось повинен стояти за всім цим, але хто?
— Мені здається, метод спроб та помилок може згодитися...
— Може, й так, — відказав я. — Але, припустімо, ти зіткнешся із небезпекою. Тоді буде вже пізно вчитися. Не дуже слушний для цього момент.
— Добре. Ти висловив свої зауваги. На щастя, я не планую робити нічого такого, що може становити небезпеку для мене.
— А що плануєш?
Корал зробила невизначений жест рукою.
— Відколи я дізналася про Лабіринт, — сказала вона, — хотіла випробувати одну штуку, якщо мені вдасться пройти крізь нього.
— А саме?
— Хотіла попросити його перенести мене туди, куди маю піти.
— Не розумію...
— Хочу залишити вибір за Лабіринтом.
Я похитав головою.
— Він так не працює, — сказав їй. — Ти маєш наказати йому, куди тебе перенести.
— Звідки знаєш?
— Це принцип його функціонування.
— А ти колись пробував зробити так, як я щойно сказала?
— Ні. Не вийде нічого.
— А тобі відомо, щоби хтось таке пробував?
— Це б означало даремно гаяти час. Послухай, ти кажеш так, наче Лабіринт розумний, здатний приймати рішення на свій розсуд та виконувати їх.
— Саме так, — відповіла Корал. — І він має знати, яка я насправді, тепер, коли щойно пройшла крізь нього. Тому збираюся попросити його поради та...
— Чекай-но! — сказав я.
— Так?
— У тому разі, якби з цього щось вийшло, як плануєш дістатися назад?
— Гадаю, я йтиму пішки. Отже, ти визнаєш, що може щось вийти?
— Так, — відповів я. — Можна припустити, що ти маєш підсвідоме бажання відвідати певне місце, і що він може це бажання прочитати й зрозуміти це як наказ тебе туди перенести. Це не доведе, що Лабіринт має розум, а лише засвідчить те, що він володіє чутливістю. Але, чесно, якби наразі я стояв на твоєму місці, то не ризикнув би робити таку штуку. А раптом маю, скажімо, схильність до самогубства, про яку навіть не підозрюю? Або...
— Ти починаєш нарешті доганяти, — зауважила вона.
— Лише раджу тобі не наражатися на небезпеку. Для експериментів ти маєш попереду все життя. Було б нерозумно...
— Годі! — вигукнула Корал. — Для себе я все вирішила, і цього достатньо. Мені моє рішення подобається. Побачимося, Мерліне.
— Зачекай! — знову гукнув я. — Гаразд. Зроби це, якщо ти мусиш. Але спершу дозволь мені щось тобі дати.
— Що саме?
— Засіб швидко забратися з небезпечного місця. Ось, маєш.
Я витягнув свою колоду Козирів, відшукав серед них власний. Потім я відстебнув із пояса кинджал разом з піхвами. Обернув руків’я картою і закріпив її своїм носовичком.
— Ти уявляєш, як користуватися Козирем?
— Просто втупитись у нього і думати про ту людину, що на ньому зображена, доки не відбудеться контакт. Так?
— Годиться, — підтвердив я. — Це — мій Козир. Візьми його зі собою. Викличеш мене, коли захочеш повернутись, і я перенесу тебе назад.
Я перекинув Козир з кинджалом через Лабіринт, знизу, вона легко його упіймала й повісила на пояс із правого боку, бо зліва мала свій.
— Дякую, — сказала, випростуючись. — Гадаю, мені пора спробувати те, що я задумала.
— Якщо воно, попри все, спрацює, не залишайся там довго. Домовилися?
— Гаразд, — відгукнулася вона й заплющила очі.
Наступної миті Корал зникла. От так-так!
Наблизившись до краю Лабіринту, я витягнув над ним руку і тримав її доти, доки відчув, як усередині нього вирує сила.
— Сподіваюся, ти знаєш, що робиш, — мовив я. — Хочу, щоб вона повернулася.
Злетіла іскра, і моя долоня відчула лоскітливий дотик.
— Хочеш довести мені, що ти й насправді розумний?
Усе навколо закрутилось у вихорі. За мить запаморочення минуло, й перше, що я побачив, отямившись, був ліхтар, який стояв на підлозі впритул до моєї правої ноги. Роздивившись навколо, зрозумів, що опинився на іншому боці Лабіринту, поруч із дверима.
— Я був у твоєму полі, а налаштований на тебе, — зауважив я. — Ти відчув моє підсвідоме бажання піти звідси.
Сказавши так, я підхопив ліхтар, замкнув за собою двері та повернув ключ на його місце, на гак. Як і раніше, вважав Лабіринт підступною штуковиною. Якби він насправді хотів бути корисним, то відіслав би мене просто до моїх апартаментів, аби мені не довелося тягтися цими сходами.
Я швидко пішов тунелем. Щойно я побував на найхимернішому побаченні у своєму житті.
6
Тільки-но я вийшов з головної зали і попрямував уздовж чорного ходу, що міг привести мене до будь-яких із безлічі сходів, як несподівано з правого коридору намалювався тип у чорному шкіряному одязі, обвішаний різноманітними іржавими та блискучими ланцюгами. Він зупинився і витріщився на мене. Його руде волосся виглядало, як стрижка панка зі золотої молоді, тобто на голові стирчав ірокез[97], а в лівому вусі теліпалося кілька срібних кілець і щось схоже на химерну електричну розетку.
— Мерліне! — вигукнув той. — З тобою все гаразд?
— Наразі цілком, — відгукнувся я, наближаючись до нього і намагаючись у напівтемряві впізнати, хто це. Нарешті це вдалося.
— Мартіне, — мовив я. — Ти так змінився...
— Я щойно повернувся з дуже цікавої Тіні, — хихотнув Мартін. — Пробув там понад рік. Це одне з таких місць, де час збігає до біса швидко.
— Мені здається — дай-но вгадаю — це була дуже високотехнологічна, урбанізована Тінь...
— Точно.
— Я пам’ятаю тебе таким собі сільським хлопцем...
— Із цим покінчено. Тепер розумію, чому мій батько любить міста й гамір.
— Ти що, теж музикант?
— У певному сенсі. Хоча продукую цілком інші звуки. Ти будеш на обіді?
— Планував бути. Тільки вмиюся та перевдягнуся.
— Тоді там і побачимося. Нам є про що потеревенити.
— Авжеж, кузене.
Він потиснув мені руку й відпустив, а я попрямував далі. Його потиск був міцним, як і колись.
Я продовжив свій шлях. Але не встиг відійти далеко, як відчув початок контакту через Козир. Зупинившись, я швидко потягнувся назустріч, вважаючи, що це Корал хоче повернутися додому. Натомість мій погляд зустрівся з усміхненими очима Мандора.
— Ага, дуже добре, — сказав той. — Ти сам, і тобі ніщо не загрожує.
Коли картинка трохи прояснилась, я побачив Фіону, яка стояла дуже близько до нього.
— Зі мною все чудово, — запевнив їх. — Я повернувся до Амбера. А з вами все гаразд?
— Ми цілі, — відповів Мандор, дивлячись повз мене, хоча там не було у що втупитись, окрім стіни та краєчка гобелена.
— Не бажаєте пройти сюди? — запропонував я.
— Я дуже хотів би побачити Амбер, — зізнався він. — Але цю приємність доведеться відкласти до іншої нагоди. Наразі ми дещо зайняті.
— Ви знайшли джерело тих збурень? — запитав я.
Він подивився на Фіону, потім знову на мене.
— І так, і ні, — відповів Мандор. — Ми натрапили на деякі цікаві сліди, але поки що достатньої впевненості немає.
— У такому разі, що можу для вас зробити?
Фіона виставила вперед вказівний палець, і раптом я став бачити її набагато чіткіше. Зрозумів, що вона, мабуть, потягнулась і торкнулася мого Козиря для поліпшення контакту.
— У нас відбулася зустріч з тією машиною, що ти створив, — сказала вона. — Із Колесом-Привидом.
— Справді? — мовив я.
— Ти маєш слушність, це розумне та соціальне створіння, так само, як і технічний пристрій.
— Я не сумнівався, що він може пройти тест Тюрінґа[98].
— Безсумнівно, — підтвердила вона. — Бо, за визначенням, для тесту Тюрінґа потрібна машина, яка була б здатна брехати людям і вводити їх в оману.
— До чого хилиш, Фіоно? — здивувався я.
— Це не просто соціальне створіння. Воно не на жарт антисоціальне, — відповіла вона. — На мою думку, твоя машина божевільна.
97
Ірокез — зачіска, популярна в культурі панків, згодом готів. Запозичена з культури індіанців. Першим ірокез почав носити шотландський співак, лідер групи «The Exploited» Бейт Бакен, після чого його перейняли багато панк-рок музикантів і фанатів цього напрямку. В англійській мові більше відома як mohawk (могавк — самоназва одного з ірокезьких племен). В ідеології панку ірокез є символом боротьби проти стереотипів.
98
Тест Тюрінґа — тест, що запропонував англійський математик Алан Тюрінґ (англ. Alan Mathison Turing; 1912-1954) у 1950 році в статті «Обчислювальні машини і розум» (англ. «Computing Machinery and Intelligence») для перевірки, чи є комп’ютер розумним у людському сенсі слова. У цьому тесті один або кілька людей мають ставити питання двом таємним співрозмовникам і на підставі відповідей визначати, хто з них машина, а хто людина. Якщо не вдавалося розкрити машину, замасковану під людину, висновували, що машина розумна.