Економіка добра і зла. Слідами людських пошуків: від Гільгамеша до фінансової кризи

Практика останніх років свідчить про те, що ситуація з економічними небесами не була й очевидно ще якийсь час не буде аж настільки простою. Втім, переоцінювання ролі економіки зустрічається поки що дуже часто[834]. І добре було б усвідомити собі, що початок цьому поклав ще Карл Маркс. (Парадоксально) саме Маркс де-факто вірив, що економіка, економічна база є основою всього, що саме економіка — підґрунтя суспільства, яке визначає все інше, що все інше (включно з мораллю і культурою) — це лиш «надбудова» економічної бази, або ж фальшива свідомість чи загальносуспільна ілюзія. (Звідси ця відома фраза «релігія як опіум людства».) Економічний розвиток стає основним пояснювальним фактором історії. Економічний історик Ніл Ферґюсон красномовно пише:

Коли я ще був учнем, у підручниках історії насилля ХХ століття пояснювалося по-різному. На думку одних, воно було пов’язано з економічними кризами, так ніби депресія і рецесія могли пояснити політичний конфлікт. Улюбленою справою також було пов’язувати зростання безробіття в німецькій Веймарській Республіці зі зростанням пронацистських голосів виборців та з приходом Гітлера до влади, чим пояснювався початок Другої світової війни... Потім була теорія, що все ХХ ст. було століттям класового конфлікту... Я б хотів дещо старанніше сформулювати свої перші шкільні думки ... не всі складні економічні кризи призводили до воєн. Сьогодні ж точно не можна стверджувати (хоч марксисти й намагаються), що Перша світова війна — це наслідок кризи капіталізму; навпаки, вона різко закінчила період дивовижної глобальної економічної інтеграції з відносно швидким зростанням та низьким рівнем інфляції[835].