Економіка добра і зла. Слідами людських пошуків: від Гільгамеша до фінансової кризи

Прогрес прогресу

Однак й ідея прогресу теж прогресувала. Дискусія про те, чи прогрес techne веде до досягнення золотого віку чи навпаки, розгорталася в багатьох цивілізаціях. Навіть у часи античності не дійшли згоди. Наприклад, Гесіод стверджує, що «золотий вік — це період, коли не існувало знання, але разом з тим не було й ядів, які б отруювали хороші манери й загальне щастя»[814]. Ми ніби бачимо піднятий вгору мізинець, який попереджає, що прогрес і пізнання часто ідуть на шкоду щастю, спокою та певній стоїчній гармонії[815].

Потім Просвітництво оживило думку про те, що людське життя на початку історії людства (у його натуральному, природному вигляді) було, за словами Томаса Гоббса, «самотнім, убогим, негарним, тваринним і коротким»[816]. Тобто в цьому розумінні досягнення раю у майбутньому — це технічне, наукове (а отже, і духовне) завдання людства. У середині дев’ятнадцятого століття «Фіхте проголосив, що справжній рай був не милосердним подарунком, яким людство користувалося в далекому минулому, а обітованною землею, яку потрібно здобути в не надто далекому майбутньому власними зусиллями»[817].

Однак схожий хід думок можна побачити й в Давній Греції, де він згодом став панівним: «Незадовго після цього Протагор, перший і найбільший зі софістів, наголошує на своєму переконанні, що історія людства — це історія втечі від прадавнього незнання, страху й порожньої цивілізації, а також історія поступового покращення умов життя як наслідку постійного поглиблення знань»[818]. Наприкінці VI ст. до н. е. Ксенофонт вірив, що «боги не відкрили людям всі знання ще на самому ж початку, але людям довелося з плином часу до всього дійти самим»[819].

У діалозі «Протагор» Піфагор описує зворушливу сцену, у якій «Прометей скаржиться на жахливе покарання, яке на нього наклав Зевс за те, що він приніс людям вогонь, цим самим давши їм можливість інтелектуального й культурного росту, тож люди могли дорівнятися до богів. У жодній літературі не існує більш зворушливого пасажу, ніж той, де Прометей, навіки приречений відбувати своє покарання, розповідає, як він знайшов на землі людей у вбогих умовах проживання, які жили в печерах як звірі, затуркані, у постійному страху, підставлені під всі можливі страждання. Прометей приніс людям вогонь і показав їм шлях, як можна власними зусиллями помалу рухатися вперед до культурного процвітання, вивчати мови, мистецтво, вчитися ремеслу, техніці та тому, як спокійно жити всім гуртом у групах чи союзах»[820].