Економіка добра і зла. Слідами людських пошуків: від Гільгамеша до фінансової кризи
- Автор: Седлачек Томаш
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Старого Лева
- ISBN: 978-617-679-244-4
- Переводчик: Тетяна Окопна
- Жанр: Экономика
Электронная книга - «Економіка добра і зла. Слідами людських пошуків: від Гільгамеша до фінансової кризи». Краткое содержание книги:
Автор — чеський економіст, радник президента Вацлава Гавела у 2001-2003 роках — у своєму дослідженні сміливо виходить за межі економіки та поєднує її з історією, філософією, психологією та давніми міфами.
ISBN 978-617-679-244-4
Томаш Седлачек © текст, 2012
Тетяна Окопна © переклад, 2017
Іван Міклош © передмова, 2017
Дмитро Подолянчук © дизайн обкладинки, 2017
Видавництво Старого Лева © українське видання, 2017
Ми не здатні належним чином розібратися в будь-чому, доки це не стає нашою фанатичною залежністю, доки цим не буде забита наша голова повністю — але потім, з іншого боку, нам складно бачити щось інше.
Генрі Девід Торо [801]
9. Прогрес, новий Адам і економіка шабату
Так само, як наприкінці 2008 р. королева Єлизавета запитала в економістів, чому їм не вдалося передбачити економічну кризу, що якраз насувалася, Вацлав Гавел, реагуючи на кризу, ставить питання про сенс зростання. «Чому все повинно постійно зростати? Чому повинні зростати промисловість, виробництво, продукування? Чому безкінечно повинні розростатися навсібіч міста, аж доки не лишиться ні шматочка природи, ні клаптика трави?»[802] Як згадує сам Гавел, під час свого більш ніж п’ятирічного перебування у в’язниці йому доводилося постійно працювати, проте здебільшого це була абсолютно беззмістовна робота — «робота заради роботи». Чи є взагалі сенс в «економічному рості», чи це всього лиш ріст заради росту?
Коли чогось стає надто багато, ми його не помічаємо. І часто найважливіші речі бувають настільки очевидними, що ми їх не помічаємо. Одна з них — ідея прогресу. Вона оточує нас постійно: по телевізору, у рекламах, у політичних заявах, у статтях економістів. Це не обговорюваний імператив нашого часу, щось настільки автоматичне, що ми його не помічаємо. Чи не схожа наша система на один великий обман, як у фільмі «Матриця»? Імператив прогресу й зростання може нами опанувати аж настільки, що ми станемо його рабами. Кажучи словами Морфея: «[Ми живемо] у в’язниці, яку не помічаємо — не бачимо, не відчуваємо ані її запаху, ані смороду»[803].
Нещодавня світова економічна криза продемонструвала, наскільки сильно ми залежні від зростання, що падіння ВВП ми сприймаємо аж з релігійним розчаруванням, слідкуючи за десятими відсотка.
Однак звідки ж узялася ідея постійного зростання? Усе свідчить про те, що це лиш переодягнена ідея прогресу. Спершу в своєму релігійному (небі), а згодом світському (небо на землі) вигляді. І це вже клопіт (чи навіть обов’язок!) ринку, держави, науки чи часто й всього цього разом забезпечити прогрес, тобто зростання. Економічне зростання повинно наблизити нам рай на землі. Будь-яке відхилення ВВП віддаляє нас від нашої цілі, а тому вважається загальносуспільним злом. Зростання — це, навпаки, найбільше добро, рішення і ціль одночасно, ліки від хвороб безробіття, вуличних бійок і расових питань — це основний принцип не лише економіки, а й всього нашого політичного життя.
До промислової революції ми особливо нічого не очікували від зростання, потім настав етап здивування від прогресу, а сьогодні ж ми його вважаємо абсолютно автоматичним[804]. До того ж прогрес ми сприймаємо економічно й технічно. Колись прогрес сприймався більш-менш духовно й внутрішньо, сьогодні ж сама ідея прогресу повністю секуляризувалася й асоціюється із зовнішнім світом. Вести статистику ВВП почали вперше в США у 1790 р., до цього людство давало собі раду й без цього інструменту. (І хоча час від часу проводилися переписи населення та статків, проте, наприклад, Господь у Старому Завіті жорстоко покарав короля Давида саме за таку діяльність)[805]. Нам не треба було знати, на скільки відсотків чи десятих відсотка ми стали в середньому багатшими, ніж були минулого року, а також яке ми посідаємо місце в міжнародному порівнянні в паритеті купівельної спроможності. До речі, у 1970 р. реальний ВВП становив 1025 доларів на особу (у сучасних цінах), це майже в сорок разів менше, ніж сьогодні[806]. За останні двадцять років ВВП на одну людину піднявся на 37%. Вражає? Можливо. А вдячні ми за це чи задоволені результатом? Навряд чи.
По горло в прогресі: золота клітка
Як ми бачили в «Епосі про Гільгамеша» і врешті-решт у період ранньої античності, спочатку поняття прогресу просто не існувало. Панувало циклічне розуміння часу без будь-якого розвитку, усе оберталося по колу, мов циклічні зміни пір року. Їхня роль — чергуватися і повертатися назад, у вічному циклі, нічого більше. До того ж часто циклічність супроводжувалася певними ритуалами, саме за допомогою яких мали б відбуватися всі повернення і повторення, відновлення часу до початкового стану. Дія епосів та міфів цих цивілізацій відбувалася в часовій невизначеності, лімбі, у певній особливій поза-просторовій і поза-часовій петлі (тому вони не відбулися, по суті, ніколи, але якраз завдяки цьому «відбувалися постійно», знову й знову)[807]. Їхні міфи й епоси не прив’язувалися до історичного часу, відбувалися десь поза. А по-третє, ці культури вірили, що золотий вік людства настав ще в минулому, а не що він тільки от-от настане. Чим далі від початку ми знаходимося на часовій осі, тим гірше, оскільки людину було створено кращою, ніж вона є зараз. Людство з часом псується, його призначення — занепад, а не прогрес. Це до певної міри збігається і з нашими теперішніми уявленнями, які завдячують прогресу тим, що нам вдалося вирватися зі стародавніх примітивних віків, а наше небо на землі ми помістили в майбутнє[808].
801
Thoreau. Civil Disobedience and Other Essays, 96.
802
Гавел, інтерв’ю з Р. Каленською (Kalenska, Renata. „Nekdy se me zmocnuje pocit...“ Lidove noviny від 15.11.2008.).
803
Більше див.: Irwin (ed.). The Matrix and Philosophy, розділ Daniela Barwicka «Neo-Materialism and the Death of the Subject», 258. Далі в книзі: «Інтелект, який у «Матриці» ув’язнює людських істот, повинен підпорядковувати собі та ув’язнювати своїх заручників на бажання їх самих». Там само, розділ від James Lawler «We Are (the) One! Kant Explains How to Manipulate the Matrix», 139.
804
Ще два покоління тому діти гралися однаковими дерев’яними іграшками, як і їхні предки багато поколінь до цього. Не було жодного виразного прогресу чи зміни в арсеналі іграшок чи в звичному облаштуванні будинків, як ми це знаємо зі сучасності. Це лише зараз іграшки активно змінюються від покоління до покоління.
805
1 Хроніки 21:1-28.
806
Johnston, Williamson. What Was the U.S. GDP Then?
807
На цю тему див. більше: Еліаде. Міф про вічне повернення. До речі, схожий принцип поза-часового і поза-просторового викорінення і сьогодні можна побачити в багатьох мультфільмах чи серіалах. Наприкінці серії дія завжди повертається туди, де вона починалася, щоб наступна серія могла початися вже «регенерованою» і без дійової залежності від серії попередньої. Разом з тим дія відбувається у неспецифікованому місці, у неспецифікований час (який не залежить прямо від зовнішніх подій реального світу).
808
Тим не менше, цікаве спостереження про те, що в нашій культурі з’являються і поєднуються обидва типи: наприклад, ностальгійна рустикально-екологічна романтика, яка повертається до легендарного та ідеалізованого суспільства з чіткими та некомплексними етично-суспільними цінностями, теж золотий вік вбачає у минулому. Усе це доповнюється жанром, який черпає сили зі страху щодо занепаду суспільства в майбутньому («Планета мавп», «Матриця», а також класика типу «1984» чи інші). До цього повернемося ще пізніше.