Чорний лабіринт. Книга друга
- Автор: Сичевский Василий Павлович
- Серия: Чорний лабіринт #2
- Год: 1987
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Чорний лабіринт. Книга друга». Краткое содержание книги:
Героям роману Федору Крайніченку та Андрію Гаркуші, самим життям поставленими перед моральним вибором, доводиться осягати сутність істинного патріотизму в боротьбі з мораллю націоналістичних недобитків, які продаються за іудині срібняки заокеанським яструбам.
— О, Маріє, ви все така ж чарівна, — зустрів її компліментом Ярий. — Що це, наш вождь уже не має біля себе нікого іншого, що вдається до послуг таких вродливих негоціанток?
— Усе він має, — відказала Марійка. — Проте друзів вірних та щирих йому останнім часом таки бракує. Декого вже так настрахали та наполохали, що, не розібравшись, де своє, а де чуже, хапають усе підряд та глибше ховаються по норах…
На брунатному, поораному зморшками обличчі Ярого забігали хижі оченята. Підхопивши пані Марію під руку, він повів її до парку.
— Пробачте, моя люба, не сподівався, що розгуляється цей клятий вітер. Зранку, коли ви розшукали мене на телефоні, стояла така погожа днина. Весна, та й годі… Але то, може, й на краще, менше очей, менше клопоту, — Ярий виразно глянув на Фурмана. Марія перехопила той погляд.
— Він нам не завадить.
— Як скажете, але розмова наша суто конфіденційна і я б не хотів у інтересах справи, звичайно, щоб хтось третій чув її.
— Він нічого не почує, але хай буде поблизу, — Марія лукаво посміхнулась. — Як кожна жінка, я потребую захисту.
— Можете цілком покластися на мене, — Ріко злегка клацнув закаблуками.
— На вас, шановний пане, цілком звіритись боюся. Та й ті, хто мене до вас послав, останнім часом мають підстави…
— Давайте краще я розкажу вам про Бельведер, а то, крім вашого драбанта, тут на Реннвег стільки людей, і всі мають вуха.
Фурман ішов за ними на відстані. Вітер шугав між деревами й час від часу приносив уривки їхньої розмови. Ярий досить голосно розповідав про архітектора Йохана Лукаса фон Хільденбрандта, який спорудив цей чудовий палац на замовлення герцога Савойського, прославленого австрійського полководця. Та коли зайшли в алеї парку, голос його стишився, і до Фурмана долітали тільки уривки фраз. Минуло кілька хвилин, перш ніж його покликали підійти ближче.
— Ми з пані Марією залишимось у Відні, — сказав Ярий. — Будемо чекати на вас у доктора Кюхнера. Ви поїдете на Гльогніц. Там у підвалі мого замку є тайник. Візьмете з нього все, що там є, і привезете до Кюхнера, а вже потім усі разом поїдемо до Мюнхена. Ви зрозуміли, про що йдеться?
— Так, пане, але…
— Ніяких але, друже Фурман. Це наказ проводу. Ви їдете із Славцьом на Гльогніц!
— Слухаю, моя пані…
— Одразу до замку не потикайтесь. Там може бути засідка, — наставляв Ярий. — Зупиніться біля ресторану «Нахтігаль», спитайте хазяїна, Йоганна Глобке, маленький, товстий і лисий, ліве око постійно примружене. Запропонуйте йому партію андорських вин розливу 1888 року. Він буде відмовлятися, тоді скажіть, що це подарунок від графа Антінорі… Антінорі! Добре запам'ятайте — це пароль. Старий зведе вас з моїм управителем, а той уже зробить усе як, слід.
Ярий глянув на ручний годинник.
— У нас обмаль часу, Марійко… Хлопцям треба дістатися в Гльогніц, доки стемніє, бо, коли немає клієнтів, Глобке зачиняє свій ресторан…
За якихось п'ятнадцять-двадцять хвилин «хорх» був уже в англійській зоні. Зупинка біля дому доктора Кюхнера теж забрала не більше десяти хвилин. Фурман відніс валізки своєї пані до передпокою, попрощався, і «хорх» рушив далі. Тепер вони були вдвох із Славцьом, і той накинувся із запитаннями. Що? Та як? Та куди? Проте Фурман мовчав. Він і сам багато дав, аби до кінця знати, що й до чого в цій темній історії, в якій доля поставила його пішаком на своїй шахівниці. Поки боївку очолював Бовкун, з ним говорили, а тепер пани зверхники лише наказують: поїдь, розшукай, привези. І більше ні слова, ні півслова… Що там у тому тайнику? І кого може боятись пан Ярий? Англійці, бач, його не чіпають… Певне, не знають, які грубі мільйони замурував у підвалі свого замку. Думають, Фурман дурний, безвухий, нічого не чує з того, про що мовиться в машині, коли в ній їде Бандера? Знає і все мотає на вус.
При виїзді з мосту, на протилежному березі Дунаю, їх зупинили радянські солдати. Перевірили документи, зазирнули в машину і пропустили.