Українська Повстанська Армія і Армія Крайова: Протистояння в Західній Україні (1939-1945 рр.)

Упродовж 1943 р. на території Волині виникло понад 100 польських осередків самооборони. Перші з них були утворені вже у квітні. До найпотужніших самооборонних баз слід зарахувати ті, що виникли в поселеннях Пшебраже (до 1921 р. — Пшебродзь) на Луччині, Гута Степанська і Стара Гута на Костопільщині, Панська Долина на Дубенщині, Засмики на Ковельщині, Білин на Володимирщині та деякі інші. Переважна більшість пунктів опору, а серед них і вищезгаданий у Гуті Степанській, не витримали натиску загонів УПА і були знищені. Тільки з небагатьох населених пунктів місцевій польській людності вдалося евакуюватися до міст під охорону німецької адміністрації або дістатися інших великих осередків самооборони. Люди тікали через кордон до ГГ або погоджувалися на добровільний виїзд на роботу до Німеччини. Уже наприкінці квітня 1943 р. німці відправили з Сарн цілий ешелон, завантажений поляками[508]. Місцеве командування АК намагалося стримати цей потік польських біженців, але це йому не вдавалося.

Вистояти у боях проти українських збройних формувань вдалося тільки тим польським базам самооборони, які, по-перше, були численними і в яких зосереджувалося інколи навіть по декілька тисяч осіб, по-друге, які отримали солідну матеріальну підтримку з боку командування АК зброєю, амуніцією, а також добре вишколеними військовими, по-третє, які користувалися допомогою радянських партизанів (переважно у лісистих східних та північних районах Волині).

Варто наголосити на тому, що, крім головного свого призначення — захисту власної людності, — члени польських баз самооборони і, насамперед, найміцніші з них, вдавалися до акцій іншого характеру. Вони координували оборону іноді кількох населених пунктів, надавали допомогу сусіднім поселенням і в разі потреби евакуювали тамтешнє населення, розшукували і рятували біженців, охороняли людей, що працювали в полі, розташованому далеко від поселення, організовували «превентивні» напади на упівські осередки і боївки або напади «з метою помсти у відповідь на дії загонів УПА», зрештою, атакували сусідні українські села, вирішуючи таким чином проблему власного продовольчого забезпечення[509].

Підкреслимо, що кількість польських акцій з метою реквізиції збіжжя в українського населення мала бути великою. Наприклад, у підпільному друкованому органі АК Львівського округу «Інформаційному бюлетені Червенської землі» наголошувалося на катастрофічній ситуації зі збором врожаю та голодуванням міського населення як у Східній Галичині, так і на Волині[510]. Польські дані стосовно «превентивних» і «виплатних» акцій польських баз самооборони, під час яких нерідко здійснювалися вбивства і страждала мирна людність, значно доповнюють матеріали українських повстанців, що знаходяться, зокрема, в колекції документів ОУН і УПА, які діяли на території Рівненської області[511].