Українська Повстанська Армія і Армія Крайова: Протистояння в Західній Україні (1939-1945 рр.)

Напад відбувся вночі (за українськими матеріалами, в ніч із 21 на 22 квітня), близько першої години. Відразу спалахнули дерев’яні будівлі. Одні люди гинули в полум’ї, а тих, що намагалися вибратися з будівель назовні, розстрілювали. Власної збройної самооборони в селі поляки на той час ще не створили, оскільки побоювалися присутності німців, які у будь-який час могли віднайти у них зброю та суворо за це покарати. Щодо самих німецьких поліцаїв, то вони під час нападу «банди» вирішили за краще для себе не залишати своїх кошар. Тільки коли упівці наблизилися до їхніх власних оборонних позицій, німці відкрили вогонь.

Унаслідок нічного бою, за підрахунками української сторони, з боку поляків були сотні постріляних і попалених, власні втрати повстанців становили 4 вбитих і 3 поранених. За польськими підрахунками, у цю ніч у селі загинуло від 500 до 800 осіб. У спецповідомленні УШПР секретарю ЦК КП(б)У М. Хрущову подавалася цифра 600 загиблих поляків[493]. Навряд чи така кількість людей проживала в Яновій Долині, хоча на той час у селі могли знаходитися втікачі з інших сусідніх польських поселень. Ті, хто вижив, у найближчі дні розпорошилися по інших місцевостях Волині, іншу частину врятованих німці вивезли до Рейху. Зараз поблизу того місця, де колись знаходилося польське поселення, існує українське село Базальтове.

Документи українського і польського підпілля свідчать про те, що у нападах на польські села на Волині разом з бандерівськими брали також участь мельниківські й бульбівські загони. Ця обставина може свідчити про те, що керівництво навіть тих українських організаційних центрів, які в цілому заперечували застосування до поляків принципу колективної відповідальності, було не спроможне або не бажало стримувати українських селян від помсти, настільки поширеним явищем у Західній Україні була загальна ненависть до них.

Так, 13 травня 1943 р. бульбівські загони за підтримки української людності із сіл Вілія, Бистриці, Хотин, Холопи напали на польське населення с. Немілія, що на Костопільщині. Одних поляків вбивали сокирами, ножами та вилами, інших — пристрілювали. Загалом під час нападу загинуло від 150 до 200 осіб. Наступного дня німці, що прибули до села, фотографували тіла помордованих. Усіх їх поховали у колективній могилі[494].

Пізніше, на початку вересня, поляки під командуванням поручника Л. Отецького і за підтримки радянських партизанів із з’єднань І. Шитова та Д. Медведєва помстяться жителям с. Вілія і штабній групі бульбівців, розквартированій на той час у селі. Унаслідок чотиригодинного бою загине велика кількість українських селян і близько 40 українських повстанців. Поляки втратять 16 бійців[495]. Т. Боровець-Бульба у своїх спогадах подає дещо інші цифри[496].

Згідно з твердженнями багатьох польських дослідників українські повстанці дуже часто пов’язували початок своїх акцій з якимись знаменними датами. Так, наприклад, масовий напад на польські колонії відбувся у другу річницю прийняття Акта відновлення Української держави, тобто в ніч з 29 на 30 червня 1943 р. Генеральний наступ проти поляків на Волині збігся з православним святом апостолів Петра і Павла (12 липня), коли майже одночасно було заатаковано понад півтори сотні польських поселень[497].