Українська Повстанська Армія і Армія Крайова: Протистояння в Західній Україні (1939-1945 рр.)

Про ті самі липневі події на Володимирщині повідомлялося також у звітах командування АК Львівського регіону: «...О пів на третю вночі 11 липня 1943 р. розпочалася різанина. Кожен польський дім оточили не менш ніж 30–50 селян, озброєні тупими різальними знаряддями, і кілька чоловіків, які мали вогнепальну зброю. Отримавши від господарів відмову добровільно відчинити двері, вони трощили двері самі, кидали всередину домів гранати, рубали людей сокирами, кололи вилами, а тих, хто намагався втекти, розстрілювали з кулеметів. Деякі поранені чоловіки померли вже після 2–3 днів страждань. Багато поранених і скалічених дісталися кордону Сокальського повіту. До 11-ї години було цілком знищено населення таких польських колоній, як: Новини, Гурів Дужий, Турів Малий, Вигнанка, Зигмунтівка і Вітольдівка. Там зазнали жахливої смерті понад тисяча осіб»[500].

Якщо у Варшаві, як уже згадувалося вище, докладно стало відомо про антипольські виступи у травні, то, здавалося б, місцеве командування АК мало відреагувати на них відразу ж. Проте для польського підпілля на Волині акції УПА стали певною мірою несподіванкою, особливо вразила поляків їхня кількість і спосіб, у який вони проводилися. Це свідчило, по-перше, про швидкість, з якою ОУН(СД) прийняла рішення щодо «деполонізації» західноукраїнських земель і з якою вона почала втілювати ці наміри в життя, а по-друге, — про погану обізнаність місцевих органів розвідки АК щодо українських планів.

Останнє наше твердження, до речі, суперечить поглядам деяких українських зарубіжних дослідників, наприклад Т. Гунчака, який вважає: «поляки, маючи практику ще недавнього правління своєю державою, зуміли створити компетентну розвідку, яка всебічно інформувала про життя українського населення, зокрема, про діяльність національного підпілля»[501].

Насправді аківське підпілля на Волині на початку 1943 р. було ще дуже слабким. Нагадаємо, що це було спричинено німецькими масовими арештами влітку 1942 р., які фактично знищили місцеву організаційну мережу АК. Головне командування у Варшаві заборонило від середини 1942 р. будь-яку підпільну діяльність на Волині. До січня 1943 р. збережені тут конспіративні осередки лише допомагали діючій на Сході в напрямку Києва польській саботажно-диверсійній організації «Вахляж».

Підкреслимо також, що втеча з німецької служби в березні 1943 р. українських шуцманів і їхній перехід в УПА покращили умови польської конспірації у великих містах і містечках, але значно погіршили їх у сільській місцевості.