Говард Філіпс Лавкрафт. Повне зібрання прозових творів. Том 1

Вест розповів мені, звідки взявся труп. То був міцний чоловік; гарно одягнений незнайомець зійшов з поїзда і в якихось справах попрямував на ткацьку фабрику у Болтон. Дорога через місто була довгою, тож до моменту, коли чоловік спинився біля нашого котеджу, щоб спитати дорогу до фабрики, його серце уже було серйозно перевантажене. Він відмовився від ліків, а хвилиною пізніше впав і помер біля нашого порога. Як і варто було сподіватись, тіло видалося Вестові дарунком небес. Упродовж нетривалої бесіди незнайомець розповів, що його ніхто не знає у Болтоні, а подальший обшук кишень виявив, що перед нами такий собі Роберт Левітт із Сент-Луїса, очевидно, людина без родини, яка могла б забити на сполох одразу після його зникнення. Якщо його не вдалося б повернути до життя, усе одно ніхто б не довідався про наш експеримент. Ми захоронювали наші відходи у густій лісосмузі між котеджем і бідняцьким цвинтарем. З іншого боку, якщо б він повернувся до життя, ми б миттєво прославилися. Отож, не зволікаючи, Вест вколов у зап’ясток мерця суміш, яка мала зберігати його свіжим аж до мого приїзду. Здавалося, Веста не надто турбувала проблема очевидно слабкого серця, яка, на мою думку, ставила під сумнів успіх експерименту. Він сподівався нарешті досягти того, чого ще не досягав раніше, — знову розпалити іскру тями і, можливо, відродити до життя нормальну живу істоту.

Отож, вночі проти 18 липня 1910 року, ми з Гербертом Вестом стояли у підвальній лабораторії і дивились на білу, безмовну фігуру під сліпучим світлом дугової лампи. Бальзамувальний розчин виявився неймовірно ефективним, бо, зачаровано оглянувши міцного чолов’ягу, який уже два тижні пролежав без жодних ознак розкладу, я повернувся до Веста, допитуючись, чи він точно мертвий. Той з готовністю це підтвердив, нагадавши мені, що він би не використовував реанімаційний розчин, не переконавшись у факті смерті; якби у зразку жевріла бодай іскра життя, він би просто не подіяв. Коли Вест займався підготовчими роботами, я здивувався незвичайній складності нового експерименту — настільки неймовірного, що він не міг довірити процес нічиїй руці, окрім власної. Заборонивши мені торкатися тіла, він спершу вколов препарат у зап’ясток, просто біля місця, куди було введено бальзамувальний розчин. Це, сказав він, має нейтралізувати дію розчину і повернути організм до нормального стану, щоб решта розчину повноцінно подіяла після ін’єкції. Невдовзі, коли кінцівками тіла пробіг легкий тремор, Вест різко накинув щось, схоже на подушку, на обличчя, що посмикувалось, і не забирав її, аж доки труп знерухомів і став готовий до нашої спроби реанімації. Провівши останні поверхневі тести, щоб переконатися у цілковитій фізичній смерті, блідий від хвилювання Вест, очевидно, залишився задоволений і вколов у ліву руку ретельно відміряну дозу життєвого еліксиру, приготованого ще вранці значно ретельніше, ніж будь-коли з часів коледжу, коли наші нечисленні кроки робилися наосліп. Не можу передати хвилювання і тривоги, з якою ми, затамувавши подих, очікували результатів досліду з нашим першим свіжим зразком — першим, від кого ми небезпідставно очікували почути зв’язну мову, можливо, навіть розповідь про побачене за бездонними прірвами.