Там, де козам роги правлять
- Автор: Паукшта Евгеніуш
- Год: 1974
- Язык: украинский
- Год: «Молодь»
- Переводчик: Олексій Федосенко
- Жанр: Советская классическая проза
Электронная книга - «Там, де козам роги правлять». Краткое содержание книги:
На батьківщині письменника ця повість вийшла вже трьома виданнями (1959, 1961, 1968).
Коли Вежбикова виселилась, Марцінська притихла, старалася нікому не заважати. Тепер у неї був інший клопіт — незабаром над чоловіком мав відбутися суд.
Міхал теж полегшено зітхнув, бо з часу тієї пам’ятної пригоди він терпіти не міг лісництва в Пісках і був задоволений, що тепер у нього нема там ніяких обов’язків. Хлопець ходив дуже смутний; якось лісничий застав його на старому порубі,— сидів на пеньку, затуливши обличчя руками. Почувши кроки, він підвів голову — і не здолав приховати глибокої туги та внутрішнього болю, що відбилися в його очах. Проте нічого не сказав.
Повернення старих Буткевичів хлопець пережив особливо сильно. Він поділяв загальну радість, щиро зичив добра Павлові й Марисі, одначе від того ще глибше відчував своє сирітство. Батько — що ж, мертві з могил не встають. Але мати... вона була, і її не було. Це якось страшно. Знати, що вона жива, думає про нього — адже найкраще про це свідчать писані її рукою листи, посилки, теплі слова... І в той же час болісно — бо який же син не страждатиме від цієї думки — відчувати, що його, власне, нічого з матір’ю не вв’язує. Такому сироті, мабуть, найтяжче...
Едек теж був сиротою. Його батько й мати загинули. Хто знає, може, це навіть легше, аніж те становище, в якому волею долі опинився Міхал. Він тягнувся до Едека, як до близької душі, але це мало що давало йому.
Взагалі він ніде, окрім дому лісничого, не знаходив розради. Проводячи рукою по волоссі, хлопець натрапляв на довгий рубець від удару орчиком. «Ти, шваб, німецький холуй...» Ох, як запам’яталися йому ці слова, дужче, ніж біль у руці й голові. Це було найстрашніше, а найгірше те„ що воно й досі ще не минуло. Міхал уникав людей, але ж зовсім од світу не втечеш. І часто в чиємусь погляді, в якомусь зауваженні йому вчувалося відлуння тих болючих слів. Навіть якщо це не стосувалося безпосередньо його самого.
Прийшов ще один лист. Писала сестра. З таким теплом і сердечністю, яких раніше між ними ніколи не було. Вони були зовсім різні і завжди сторонились одне одного. І не тільки тому, що сестра належала до спілки гітлерівської молоді. У неї були інші уподобання, інше ставлення до життя. От хоча б з батьком. Сестра неохоче згадувала його. Він завжди вважав себе за поляка і не приховував цього. Тому й у дівчини частенько траплялися труднощі — не всі її щирі старання німці сприймали за чисту монету.
А тепер ось така переміна з нею. Раптова, несподівана. Сестра писала, що все передумала, що вони даремно сварилися між собою, вона хоче мати брата, а різниця в поглядах — питання другорядне. Вона й сама дуже змінилася. Згадувала навіть, що й там, у Німеччині, є багато поляків, живуть собі і залишаються поляками. Це ж не часи фюрера... І що мати журиться без нього, вона вже стара, слаба, хотіла б відпочити біля своїх дітей...
Міхал не знав, що й думати. Такі листи надовго виводили його з рівноваги, троюдили серце, викликали якусь внутрішню роздвоєність. А ще ця самотність. Ні з ким ні поділитися своїми клопотами, ні порадитись. Якщо й пробував, То не знаходив у співрозмовника таких переконань, які б розвіяли його важкий настрій. Та, власне, він і сам не знав, що могло б його заспокоїти.
Вишукував собі додаткову роботу в лісі. Метек помітив, що хлопець сторониться їх, потім повертається ще сумніший і знову замикається в своїй самотності. І нічим було йому зарадити. Лісничий вважав, що не можна лізти чобітьми в чиюсь душу. Нехай Міхал сам переборе в собі ту гіркоту, їхнє діло — допомогти йому лагідною сердечністю.
Це була не вдавана прихильність чи дешева сентиментальність, а щира прив’язаність і добра воля простих трудових людей, закинутих серед широких просторів Пішської пущі.
Міхал розумів їхнє ставлення. Суми стали тепер єдиним притулком для нього. Без цього лісництва він зовсім пропав би, мабуть, утік би, куди очі дивляться, може, навіть виїхав би десь у білий світ — лісники і маляри всюди потрібні.
Хлопець доходив до відчаю. Не бачив виходу. Звісно, можна було б! перебратися десь на другий кінець Польщі, там знайти спокій. Але тут була земля його батька, земля якоїсь великої, єдиної його любові. Міхал завжди пам’ятав батьків наказ... То як же він може втікати? А тут як далі жити? І ще оті спокусницькі листи з того боку, і принадні посилки, й дивна зміна в поглядах сестри.