Бесплатная библиотека
Читайте книгу на сайте или телефоне
READ-E-BOOK » Советская классическая проза » Там, де козам роги правлять
Там, де козам роги правлять - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com

Там, де козам роги правлять

Электронная книга - «Там, де козам роги правлять». Краткое содержание книги:

Відомий сучасний польський письменник Евгеніуш Паукшта (нар. 1916 р.) — автор кількох десятків книжок, серед яких значне місце посідають твори для молоді. Одним з таких творів є повість «Там, де козам роги правлять» — яскрава картина перевиховання молодої людини, юнака, який збився з чесного шляху і тільки з великими труднощами повертається на нього, знаходить своє місце в житті.
На батьківщині письменника ця повість вийшла вже трьома виданнями (1959, 1961, 1968).
1 ... 109 110 111 112 113 114 115 116 117 ... 154
Перейти на страницу:

Едек і Метек пішли, а він лишився, замислено стоячи на дорозі.

— Едек.

Мовчання.

— Едек, ти що, оглух?

— Одчепись.

Вони йшли ще по висипаній дорозі, і під ногами хрустіла жужелиця. Метек узяв товариша під руку.

— Останнім часом ти інакше до мене ставишся,— сказав тихо.— А ти ж знаєш, що я тобі зичу добра.

— Чого це ти раптом розчулився?

— Бо мені тебе жаль. Ти сам не знаєш, чого хочеш... Кидаєшся на всі боки, хапаєшся то за одне, то за друге, борешся сам із собою. Ось і тепер, бурчиш, лаєш мене, що тобі, як ти кажеш, у душу лізу. А справа ж зовсім не в цьому. Пам’ятаєш, як ти мене тоді захистив на ковзанці?

Едек зупинився. Глянув на Метека, обличчя якого скидалося в темряві на суцільну білу пляму. Сказав повагом:

— Облиш ці спогади. Нащо вони тобі?

— Ні, це треба, дозволь мені сказати. Ходімо... Банда хуліганів — їх тоді багато лазило на озеро, часто й без ковзанів, іноді й напідпитку — напала на якусь дівчинку. Сходили її, ревучи, як осли, почали цілувати. Людей було мало, та й ті, що опинилися близько, побачивши "бешкет, мерщій від’їжджали... І тоді я кинувся на допомогу...

— Нічого б їй не сталося. Ті шмаркачі взяли собі таку моду — цілувати дівчат, та й усе...

— Досить і того. Їй було не більше як п’ятнадцять років... Ти знаєш, який слабак я був. Тільки вскочив поміж них — одразу й дістав добряче. А потім мене поставили на ноги, взяли під руки і потягнули далеко вбік. Я вирвався, кинувся тікати, знову махав кулаками. Комусь там випадково, мабуть, добре попало. Потовкли мене страшенно, озвіріли, били безтямно. Думаю, що здуру могли прибити до смерті. Я й так пролежав кілька днів... І тоді зненацька появився ти, не знаю, звідки у тебе взялося стільки сили. Розігнав їх, один, пам’ятаю, лежав на льоду, стогнав. Дівчинки тієї давно вже не було, втекла від страху. І більше я ніколи не бачив її...

— Балакай далі,— глузливо мовив Едек.

— Уже небагато... Я згадую це тому, що в тобі завжди наче дві людини: одна — добра, шляхетна, а друга — скандаліст, п’яниця і взагалі якась вредна.— Метек аж зрадів, що знайшов найвідповідніше слово, бо йому не хотілося сказати: зла.— Згадую, бо тоді ти мав якусь мету. Бешкетував багато, ще більше на тебе звалювали несправедливо. Але, пам’ятаю, ти мріяв стати інженером-шляховиком, будувати мости, тунелі... Потім деякий час ти снив морською службою. А тепер з усього глузуєш, усе висміюєш, боюся, що й мрії ти вже втратив.

Замовк. Едек ішов похмурий, ні на що не звертаючи уваги, чалапав по грязюці, попадав у калюжі, бо дорога звернула вже на Суми. Раптом засміявся і виклав просто в очі Метекові:

— Знаєш, чого я не люблю, коли ти згадуєш про ту ковзанку? Скажу тобі. Вся та банда — то були мої дружки. Ми разом влаштовували оті витівки з дівчатами — цілували, хотіли вони того чи ні. Зрозумів? Тебе я боронив тому, що ти допоміг мені в школі, коли була класна робота. Коли б вони послухали і спокійно відійшли, я б їх не чіпав.

Метек тільки зітхнув.

— А мета, всі оті мрії, як ти кажеш... Г...о все це! Про що мені думати? Про те, щоб з ранку до ночі гарувати на отому тракторі? Задля цього не треба йти в ліцей, старатися щось там більше вміти, не треба мати голови, забитої горою прочитаних книжок. Я повис у порожнечі. Школи не закінчив, куди мені дертися, чого прагнути? Ти вчишся, працюватимеш у лісництві, перед тобою дорога відкрита. А мені що? Хіба тільки думати про добрі гроші, здобуті байдуже як, та вдавати з себе поважного громадянина.

— Ти теж міг би вчитися,— прошепотів Метек.

Залєський глумливо засміявся.

— Еге! Це не так легко, якщо маєш стільки всього за плечима. Не крав, не вбивав, але все інше було. З усього цього нелегко вилізти, а тим більше повернутися до навчання. Та й навіщо, зрештою? У мене вже немає честолюбства, плювати мені на ті знання. Я надто лінивий.

Була якась гіркота в його словах, у тоні, в тому, як жалюгідно-молодцювато він посмикував головою, у вимушеному наголошуванні на деяких словах, у явно вдаваній брутальності. Раптом Едек додав:

— А ти, Метек, не лізь до мене з такими балачками. Вони зайві. Думаєш, мене ніколи ніщо не мучить, думаєш, я не заздрю твоїй волі й честолюбству? О, ще й як! Але я придушую те почуття, навіщо мені боротися з самим собою? Гріш ціна всьому цьому.

XXII. Важке змагання

Буткевичів зустрічали в Сумах дуже сердечно. Пан Гасинець оддав на заріз чимале вже теля, пані Гелена добряче спустошила пташник. Едек не пригадував, щоб він коли-небудь у житті так неймовірно обжерся.

Потім усі зайнялися переселенням Павла в лісництво. Збирали де могли меблі, бо на свої дуже скромні доходи Павел міг купити тільки найнеобхідніші речі. Але в Сумах знайшлася шафа, кілька стільців, та й лісничий, у якого Павел проходив практику, позичив те-се, отож якось влаштувалося. Завдяки пані Гелені в хліві появилися навіть два підсвинки, а на подвір’ї — трохи курей і гусей.

1 ... 109 110 111 112 113 114 115 116 117 ... 154
Перейти на страницу:
0
Сюжет
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Атмосфера
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Главный герой
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Общее впечатление
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
Итоговая оценка: 0.0 из 10 (голосов: 0 / История оценок)