Там, де козам роги правлять

— Ні. Потрібні Конкретні докази.

— Навіть якщо я певен?

Таємничі Едекові запитання дратували Міхала.

— Тепер кругом спокійно. З’являться знову браконьєри — почнеться й боротьба з ними, хоч і нелегка це справа.

— То, виходить, зараз нічого не можна зробити? — повертався. Едек до своєї настирливої думки.

— Нічого.

— Ну, то я вже знаю, що робити. Добре, сто чортів його матері! — люто буркнув він і знову витягнувся на ліжку.

— Едек, про кого ти думаєш?

— Ні про кого.

Запала мовчанка. Блиснув вогник сірника. Едек затягнувся цигаркою.

— Міхал, ти знаєш завмлина? Про нього що-небудь знаєш?

— Так, в обличчя. І якось нічого не доводилося чути про нього.

— От іще телепень. Скільки років тут жити і не знати людей з такого кутка, як Піш.

— Ех! — Міхал був трохи ображений.

Едек довго про щось думав. Міхал того дня дуже натомився, і сон зліплював йому очі. Хлопець чув іще, як нетерпляче покректував Едек, бачив, як десь жеврів, нерівно поблискуючи, вогник цигарки.

І раптом схопився, відчувши, як його вдарили чимось твердим. Склянка впала з ковдри на підлогу, розбилася.

— Що сталося?

— Нічого. Хотів щось тобі сказати... У тебе є свої клопоти. З цією мазурською історією. Ти поляк, а всякі гади називають тебе швабом. Переживаєш чортзна-чого... А я ось що тобі скажу. Не треба нічого брати близько до серця, але й не можна нічого залишати так собі, дозволяти, щоб чиясь підлота минала безкарно. Тямкуєш?

— Трохи,— позіхнув Міхал.

— Та прочумайся ти, ще рано, виспишся... У мене теж є свої клопоти. І, виявляється, тільки я сам можу з ними впоратися. Більш ніхто й ніщо тут не поможе. То що, я повинен мучитися, переживати? Овва! Знайду, як усе владнати. Найкраще — це побити морду тому, хто плутається там, де не слід. А якщо це жінка, то сказати їй кілька міцненьких слів, хай знає, що про неї думають.

— А якщо не можеш відійти, якщо любиш?

— Ти любив?

— Та начебто.

— То сам же бачиш, що все те кохання — липа. Не вірю. І ще кажу тобі — не переживай, не ходи, як видушена цитрина. Важко тобі — дай комусь у морду, відразу полегшає. Я завжди так робив, думаю, що й тепер зроблю.

— Кого ти збираєшся бити? Облиш, Едек. Знов попадеш у міліцію.

— Не бійся. А кого? Як уже до того дійде, то я скажу тобі. Іди спи, мало ще ти розумієш.

Міхал неспокійно ворухнувся і сказав непевним голосом:

— Ти кажеш, досить побити морду... Це зовсім не так. Невелика втіха, що хтось матиме синці під очима.

— Слухай, Міхал, ти був сьогодні в окрузі? Що там? — раптом перервав Едек, і Міхалові стало прикро, що товариш лишився байдужий до його слів.

— Нічого, старший лісничий длубається в паперах і лається, не знає, як з них вибереться, стільки вже їх назбиралося. А панна Віка, я чув, домовлялася з кимось піти в кіно...

— З ким? З якимось чоловіком? — різко запитав Едек.

— Не знаю, здається, ні, говорила начебто з дівчиною.

— Ага. Ну й що?

— Нічого. А ти щось хотів? Може, Віка...