Там, де козам роги правлять

Едек оглянувся й побачив, як товариш, роззявивши рота, щось кричить, але не зрозумів, що саме. Лютий, що той мотоцикл далеко від’їде, він зупинився.

— Що ти хочеш?

Метек перевів дух.

— Не будь дурнем, перестань!

— Дожену, побачу і так наклепаю морду, що йому вже й не захочеться. Мерзотник якийсь...

— Може, то звичайна чемність? — Метек хотів виграти час.

— Казатимеш такі дурниці Клемові, а не мені. Це його вона з якимись там знайомими водила в Ольштині за ніс...— Він урвав, подумав, що дівчина, видно, має досвід у тих любовних справах. Бо якось повторюються ті самі прийоми.

— Їдеш зі мною чи підождеш тут? — гостро запитав Едек.

— Вертаймося додому.— В голосі Метека забриніла незвична для нього рішучість.— Не знаю, що там між вами сталось, але сумніваюся, що вона в чомусь залежить од тебе. Ти женишся на ній?

— Дурень! — сердито гаркнув Едек.

— То в чому ж річ? Едек, не будь дурним, не скандаль. Може, там і справді нічого немає, а дівчину ти відштовхнеш. Побачишся з нею, про все дізнаєшся. Ну, прошу тебе.

Залєський розпачливо махнув рукою.

— Чорт з нею. Плюну, та й годі.

І повернув мотоцикл. Вони помаленьку тряслися по бруківці Піша. Едек морщив лоба. Мотоцикліст, який сидів за кермом, когось нагадував йому. Якась знайома постать. Хто ж би то міг бути? Хтось із трактористів? Наче ні... З тартака? Теж ні... Хвилиночку, а може, це той самий?

— Метек, ти знаєш, на кого схожий той тип? На браконьєра, який у жовтні мало не підстрелив мене, а потім у Піші тарахнув по голові. Може, все-таки поїхать і поглянути на його пику?

— Перестань, у тебе завжди якісь дикі ідеї. Дощ знову йде, вертаймося краще, поки ніч не захопила. І так уже тобі доведеться вмикати фару.

Вже без перешкод дісталися до управління округу. Пан Дзядонь не заперечував, щоб Еден залишив мотоцикл у нього в гаражі.

— Коли вже нарешті приїде Віка? — запитав Метек.

— Писала, що двадцять першого. Їм усе там продовжують ті курси. Коли б же вони хоч дали якусь користь. У нас і так більше папірців, ніж справжньої роботи в лісі.

Дзядонь трохи провів їх. Едек ішов похмурий. Звістка про те, що Віка повертається, не обрадувала його. Взагалі, к чорту з цими бабами. Завжди з ними якась морока.

— Ага, мало не забув,— озвався старший лісничий.— Скажіть панові Гасинцю, що сьогодні надійшло призначення Буткевича в Піски. Може хоч зараз приступати до роботи. Марцінська вже перебралася в квартиру, яку звільнила Вежбикова.

— А ми якраз їдемо від Павла. Ото б він зрадів. Ну нічого, завтра, може, він сам тут буде. Його батьки повернулися.

Тепер здивувався старший лісничий. Засміявся:

— Якщо я далі вас проводжатиму, то ми ще сто новин знайдемо... Бувайте, хлопці.