Там, де козам роги правлять
- Автор: Паукшта Евгеніуш
- Год: 1974
- Язык: украинский
- Год: «Молодь»
- Переводчик: Олексій Федосенко
- Жанр: Советская классическая проза
Электронная книга - «Там, де козам роги правлять». Краткое содержание книги:
На батьківщині письменника ця повість вийшла вже трьома виданнями (1959, 1961, 1968).
Отак він собі постановив, але вночі довго не міг заснути — добре, що Міхал ночував у своїй кімнаті,— ворочався в ліжку і все бачив перед собою ту невеличку, струнку дівчину з таким смішним кирпатим носиком та іронічною посмішкою. А вранці взяв із собою пакунок з чистим одягом і сховав його в колодах біля шосе. Що з тих його наївних зарікань, коли він раніше ніж звичайно, скінчив роботу, умився, переодягнувся й заїхав трактором під самий будинок старшого лісничого.
— О, який поспіх! Ти не любиш відкладати... — Віка привітала його по-своєму, хоча хлопцеві здалося, що в тій легкій посмішці прозвучали якісь нові нотки.
Едек запропонував прогулятися. Пішли дорогою понад молодим густим ялинником, що вклинювався у старий ліс.
Узяв її за руку. Дівчина легко вивільнила її, нахиляючись, щоб зірвати край дороги польову стокротку. Едек знову почував себе непевно. Здавалося, над ним повисло щось недобре. Розмова урвалася, говорили про всякі дурниці, було якось не так, як учора. Відійшли вже далеченько від дому. Тоді Віка стала, заглянула йому в очі, сумно всміхнулася.
— Вчора, коли ми попрощались, я дивилася тобі вслід і подумала, що сьогодні ти мене поцілуєш...
Хлопець полегшено зітхнув. Он від чого у неї змінився настрій. А він уже боявся хтозна-чого. Підступив до дівчини ближче, хотів обняти.
— Стривай, Едек. То вчора я так думала. А сьогодні хотіла тебе спитати про дві речі. Можна? І попросити, щоб ми говорили цілком відверто.
— Будь ласка, в чому річ?
Він уже добре знав, про що йдеться, але ж треба було щось казати. Хай йому біс, дурна історія.
— Ти дуже любиш Зосю, оту вчительку? Ви ж часто зустрічаєтесь, правда?
— Хтось набалакав тобі всяких дурниць.
— Облишмо" того когось. То як же справді з Зосею?
— Там нема ніякого кохання. Приємна дівчина, гарна, та й годі. А любов — це надто велике слово.
— А чого ти хочеш від мене, Едек? Я теж приємна, може, й гарна, так принаймні ти казав учора. Але я не люблю цілуватись аби тільки цілуватись. Пробувала, нічого цікавого...
— Віка, перестань. Трохи походив з тією дівчиною, що ж у тому поганого?
— Та нічого, звісно ж, нічого. Я зрештою не маю ніякого права в чомусь тобі дорікати. Тільки думаю, що тепер нізащо не хотіла б, щоб ти мене поцілував. Ти, певно, розумієш, правда?
— Мені піти? — обурився не знати чого Едек.— Незабаром приїде Клем, може, він буде цікавіший.
Злість і жаль вкладали в його уста й інші такі слова, докори, глузування, може, навіть образи. Одначе він стримався. Відчував себе, мов хлопчисько, якому нам’яли вуха.
— Не заперечую,— мовила Віка.— Я казала не про розрив знайомства. А про те, що не люблю бути черговим чи паралельним об’єктом чиїхось зальотів. Таке вже в мене упередження.
У Едека раптом минула злість, і він благально подивився на дівчину.
— Віка.
— Що?
— Я з нею більше не зустрічатимусь. Це справді не має ніякого значення.
Вона злобливо засміялася.
— Не турбуйся. Не варто. Вертаймося вже, холодно. Ти ж зостанешся у нас на чай?
Тепер уже він засміявся. Біля ганку попрощались. Едек витягнув з трактора пакунок з робочим одягом, засунув під пахву і швидко, мовби за ним хто гнався, пішов геть. Не оглядався, і так був певен, що сьогодні вона не дивиться вслід йому, як дивилась учора.
Увечері він мав зустрітися з Зосею. Перед тим Едек уже не збирався йти, думав, що він сам покладе край їхнім стосункам, перш ніж його вирве з її обіймів той мельник. Але тепер хлопець мчав до Піша, з усіх сил крутячи педалі велосипеда.
Повернувся над ранок.
Незважаючи на палкі дівочі ласки, та ніч не змінила його настрою.
А потім ускладнилось і з Зосею. Аж якось уранці одержав від неї оту записку. Отже, сьогодні вона не зможе зустрітися з ним, і завтра теж, і взагалі невідомо, коли зможе.
Міхал тихо хропів носом. Едек подумав, що й у нього є свої клопоти. Правда, Залєський не дуже розумів, чому зрештою молодий мазур бере так близько до серця людські теревені.
Браконьєр — завідувач млина. Едек сам не знав, чому раптом він почав думати, що це одна й та сама особа. У нього ж ніяких доказів не було. Що в постаті мотоцикліста йому ніби майнуло щось знайоме? Це ж не має ніякого значення.
А проте не міг одігнати від себе думки про ту справу як про щось дедалі реальніше. Обмірковував те, що сказав йому Міхал. Коли б навіть усе було правдою,— жодне його свідчення не має ніякого значення. Потрібні речові докази. А їх ніде не візьмеш... Але щоб усе це негідникові так минулося? Хай там уже браконьєрство — то клопіт Гасинця чи Павла, але ж мерзотник стріляв у людей. У лісничого і в нього, Едека. Добре, що не влучив, хоч це й не міняє суті злочину. Повинна ж бути якась кара бандитові.