Нескінченна історія

Бастіян усе ще мовчав. Здавалося, це дуже стривожило Ксаїду, бо вона раптом кинулася до нього і впала перед ним на коліна, а тоді взяла його ногу і поставила собі на голову.

- Мій повелителю і учителю, - заговорила вона до ньо­го голосом з глибоким і оксамитовим тембром, і звучав він так, ніби оповитий легким і м’яким серпанком. Ніхто в ці­лій Фантазії не може тобі протистояти. Ти могутніший від усіх наймогутніших магів і чарівників, ти небезпечніший від усіх демонів. Якщо ти зволиш відімстити* (* більш адекватна форма «помститися» ніжче гідності Прохаська) мені за те, що я була дурна і нерозумна, а тому не розпізнала твоєї величі, то розтопчи мене своєю ногою. Я заслуговую на твій гнів. Та якщо би ти захотів виявити свою великодушність, якою славишся, і бути милосердним щодо мене, тебе недостой­ной то вислухай мене! Я готова скоритися тобі в усьому як слухняна рабиня і присягаюся всім, чим я є, що я маю, що вмію і чим володію, вірно тобі служити. Я буду твоєю сми­ренною і покірною ученицею, буду виконувати навіть що­найменші твої бажання і стежитиму за кожним порухом твоїх очей. Я розкаююся у тому, що робила, і в тому, що хотіла зробити. Зараз я благаю твоєї ласки. Пробач мені.

- Встань, Ксаїдо! - сказав Бастіян. Він іще дуже гніва­вся на неї, але мова чарівниці йому сподобалася. Якщо вона й справді чинила так, як чинила, бо не відала, що чинить, а тепер розкаюється у скоєному, до того ж так щиро, то пока­рати її тепер було б нижче його гідності. До всього, вона ще й хоче вгадувати кожне його бажання і прагне, щоби він став для неї учителем (до речі, це йому дуже сподобалося)... То невже ж він зміг би відмовити Ксаїді у цьому її прохан­ні?

Тим часом Ксаїда вже підвелася із землі, однак і далі стояла перед ним, низько опустивши голову.

- Ти будеш беззаперечно мені коритися? - спитав він. - Навіть якщо тобі важко даватиметься те, що я тобі наказу­ватиму, ти будеш мені коритися без заперечень і ремству­вання?

- Так, буду, мій повелителю і учителю, - відповіла Кса­їда. - І ти побачиш, що поєднавши моє мистецтво з твоєю владою, ми всіх переможемо і всього доможемося.

- Добре, - погодився Бастіян. - Тоді я беру тебе до себе на службу. Ти покинеш цей замок і разом зі мною вирушиш до Вежі Зі Слонової Кості, де я маю намір зустрітися з Мі- сяцівною.

На якусь невловиму мить Ксаїдині очі спалахнули вод­ночас зеленим і червоним вогнем, та вона відразу ж прик­рила їх своїми довгими чорними віями і сказала:

- Слухаюся і корюся, повелителю і учителю.

Усі разом вони зійшли вниз і вийшли із замку.

- Спершу нам треба знайти решту супутників, - вирі­шив Бастіян. - Хтозна, де вони тепер.

- Не дуже далеко звідси, - сказала Ксаїда. - Я трішечки ввела їх в оману і легенько допомогла їм заблукати.

- Востаннє, - підказав їй Бастіян.

- Востаннє, повелителю, - повторила вона. - Але як нам туди дістатися? Невже мені доведеться йти пішки? Вночі і через цей ліс?