Українська література 17 століття
- Автор:
- Язык: украинский
- Жанр: Европейская старинная литература
Электронная книга - «Українська література 17 століття». Краткое содержание книги:
І високії древа, кедри ліванськії.
В гуті Вулкановой 40 їй роблено сокири,
І стріли гартовано острії без міри.
Тими она трафляєт до свойого целю,
В серце чловєку, що венц биваєт в веселлю. Юж му в тот час не радить Кгален 41 з пікулками, Ані поможет мудрий доктор з сировками,
Юж прожноє лікаров всіх будет старанне,
Кгди смерть учинить межи гумори мішаннє. Юж в тот час скрині з талярами,
Ні шкатули важкії з портукгалами Нічого не помогуть чловєку смертному,
Єсли не били в добром шафунку живому.
Все згола чловєка при смерті опущаєт,
На що-кольвек ся он на том світі спущаєт, Только ідет житіє з ним богобойноє,
Котороє му чинить сумніннє вольноє.
Того ж всього на собі дознав (ох), мой пане,
Же вітром било моє на світі мешканнє. Тепер-єм познав, як на світі треба жити,
Хто по одестю з світа не хочет тужити,
Ледво мя по смерті і приятель мой милий Может стерпіти в дому до малої филі.
А єсли ся мя доткнет своєю рукою,
Внет її миєт, як од смердячого гною, Бридкость внет чуєт і хуть тратить до їдення,
Для самого по смерті трупього видення, Окропний лежить, сон му згола не смакуєт
І яко би одміну на здоров’ю чуєт.
І так не может бити, бідний, вспокоєний,
Аж кгди обачить мя, же-м юж в землю погрсбею Где надо мною вірний приятель заплачет,
А другий од радості по мні і поскачет.
І ледво мя по смерті до гробу, впровадять,
Алить ся виет о мою маєтность вадять.
Тіло зась в землі будет од червій точено,
Котороє розкошне тут било тучено.
Душа теж певне мусить міти нагороду,
Люб то в пеклі неволю, люб в небі свободу.;: Слухайте ж, ви, живії, умерлого мови,
А умирати в кождий час будьте готові.
Бо то розум, то мудрость — побожне тут жити, Хто ся хочет вічного царства дослужити,
До которого рач нас, Христе, домістити,
Би-сьми ся з тобою в нем могли веселити.
Симеон Шульга
EYXAPI2THPI0N,
АЛЬБО ВДЯЧНОСТЬ. ЯСНЕ ПРЕВЕЛЕБНІЯШОМУ ВО ХРИСТІ ЙОГО милості госпо-ДИНУ ОТЦЮ КИР ПЕТРУ МОГИЛІ ВОЄВОДИЧУ ЗЕМЛІ) МОЛДАВСЬКИХ, ВЕЛИКОМУ АРХІМАНДРИТОВІ СВЯТОЇ ВЕЛИКОЇ ЛАВРИ ЧУДОТВОРНОЇ ПЕЧЕРСЬКОЇ київської, ВІРИ ПРАВОСЛАВНОЇ в ЦЕРКВІ СВЯТОЙ ВОСТОЧНОЙ ПРОМОТОРОВІ ПОБОЖНОМУ 1 НЕСМЕРТЕЛЬНОЇ СЛАВИ ГОДНОМУ ОБОРОНЦІ. ОД СПУДЕЙОВ ГІМНАЗІУМ 2 ЙОГО МИЛОСТІ З ШКОЛИ РИТОРИКИ 3, ЗА ГОЙНІЇ ДОБРОДІЙСТВА, СОБІ І ЦЕРКВІ ПРАВО-СЛАВНОЙ, В ФУНДОВАННЮ ШКОЛ ПОКАЗАНІЇ. ПРИ ВІНШОВАННЮ СВЯТ ХВАЛЕБНИХ ВОСКРЕСЕНІЯ ХРИСТОВА* СПАСИТЕЛЯ МИР.У, ПОВИННЕ А УПРЕЙМЕ ОДДАНАЯ.
СТЕММА ЯСНЕВЕЛЬМОЖНИХ МОГИЛОВ 5
О орле, то ж високо наддер вилітаєш,
Гди на герб цних Могилов корони вкладаєш,
Не только того світа знак владзи монархов,
Але теж і духовних оздобу екзархов.
Позволяю (бо сь годен), продкуй в том клейноті,
Пристоїть, аби сь служив їх так світлой цноті. Вім, же сь нікгди:сь срокгії звикл громи носити,
Тепер срокгость в ласкавость час юж одмінити. Орле, пильнуй презацних Могилов корони,
Бо тот знак всей церкві єст знаком оборони.
Превелебнійший милостивий господине отче, пастирю, патроне і фундаторе наш!
Кроль вафаленський, ясне вельможний милостивий отче, в звичаю бив положив часов певних свічу запаленую подда-ним своїм висилати на знак того, аби горячность милості своєї ку оним виконтерфетувати могл. Кролевая наук Мінер-ва православно-кафоличеськая, превелебний патроне, до того часу барзо неплодная (для великих навальностей і штурмов од виродков соборної церкви, матки нашої), уродивши за ласкою і промислом божіїм немалоє гроно в православной науці православних синов, которії под намет твоєї щодробли-вості, под плащ твойого старання, под упреймость твоєї ку науком зичливості зобравшися, що би за символи своєї ку тобі прихильності виставить міли, не відають. Зішло би ся вправді, яко пану, злото, але сь ти з злотом посполу себе оной оддав. О неслиханої в Росії щодробливості! Зішло би ся, яко од кролевої, дорогоє камінне, але сь ти, каменем неошацованим в цнотах і побожності будучи, за камінне дорогоє синов оної собі розумієш, твердиш І голосиш. А сац (усти всіх людей в баченнє і розум не убогих) тим будучи, чим єст золото межи крушцами, чим діамент межи каміннєм коханков наук з милості ку церкві, матцє своєї, за таких же дрожиш бити. Которую то церков православную, земноє небо, як ніколись ”АтАа£ той ouqosvov ияобє^ато 32, двигати і посилкувати рачиш. О заїсте золотом ест-єсь, гди золотом погор-жаєш, а православно-кафоличеськую науку любиш. Єст-єсь
32
Атлант небо на себе взяв (грецьк.).— Ред.