Українська література 17 століття

Що би о менжном. гетьмані розумів:

Рекл, .же ліпше єст міти льва над єленями Гетьманом, а ніжели єленя над львами.

Гетьман глупий сам згинет і войсько погубить,

Каждий то з вас признаєт, же автор не мутить. Гетьманства уряд так рок чомусь-те зложили З єдного, а другому його полецили?

Самі причину ліпше умієте дати,

Бо о вас шло, я на- тот час волю мовчати.

Тії цноти кгди кождий гетьман будет міти,

Может найбольшим войськом щасливе рядити.

Георгій Воронич

ДЕВ’ЯТИЙНАДЦЯТЬ

0 Запорозьком Войську хто письма читаєт,

Тот їм мензство і славу, хоть не рад, признаєт, Бо завше в нем такії рицері бивали,

Що менжне неприятелей ойчистих бивали,

1 жадноє рицерство в нас не єст так славно,

Як запорозькоє, і неприятелюм страшно.

Скутком самим, ах боже, не дай дознавати,

Без них, як многа войська лєгло, досить знати, В Волошєх, тими часи, за княжат і панов,

І аа самих вельможних коронних гетьманов. Многії там рицері на пляцу зостали,

Серця поганом против християн додали.

Бо і в так рочной войні бог вість, як би било,

Кгди би запорозькоє войсько не прибило, Котороє, з коронним войськом обок ставши,

Менжне поган разило, в помоч бога взявши. Одтоль відаймо, чого згода доказуєт,

Доми, панства і царства вцалє заховуєт.

Дай, боже, згоду межи всіми християни

І звитязство християнським царом над погани.

Карпо Михайлович

ЕПІЛОКГ

СМЕРТЮ ПОРАЖЕНОГО ДО ЖИВИХ

Ох, мні, нендзному, як то обжалувать маю,

Же в так великом добрі шкоду подиймаю:

Не хотів-єм помніти по всі мої часи На тії остатнії кола і невчаси,

Видав-єм часто інших, кгди їх погребано,

Землею і каміннєм в гробєх прикладано,

Але-м ся чужою не карав пригодою,

Тепер би то не било з моєю шкодою,

Слухав-єм злої ради моїх товаришов,

Для которої-м на гак барзо страшний пришов, Уфав-єм молодості, которая милить,

Ровно з старим под косу смерті ся хилить, Ледво оком мгнеш, алить внет голова спадет,

Кгди з своєю косою смерть на тя нападет.

Не боїть ся практика і Юстиніана

Самого посікла, хоть умів добре права,

Не дбаєт на бурмистри і на їх лавники,

Писаром і подписком поламуєт шики,

Не оглядаєт ся на сейм і трибунали,

Ані на їх декрета, ані кримінали,

Не даєт промайори і на мунімента,

Несподіване она шлет до Ахеронта 37,

Посікла премудрого она Соломона,

І оного сильного рицера Сампсона,

Не викупився Крезус од неї багатством,

І не оборонився їй Ксерксес воїнством,

Бо їй сам праводавця-бог тоє право дав,

Аби под її владзу каждий чловєк подлегав. Єноху з Ілією троха зфольгувала,

Єднак острую косу на них зготувала,

Бо їх помордуєт чловєк затрачення,

Взявши од бога з неба на то поручення. Косить она і княжат, споль з їх княгинями 39, Громадить каштелянов із воєводами, Подтинаєт твердії дуби васанськії,