Вибрані твори в двох томах. Том 1
- Автор: Сюсюра Володимир
- Год: 2000
- Язык: украинский
- Жанр: Прочее научное
Электронная книга - «Вибрані твори в двох томах. Том 1». Краткое содержание книги:
1 кричать за вікном паровози.
В їхніх криках я чую: “Держись!..” Як люблю я їх мову залізну!.. Може, буде ще так, як колись, хоч із нею тепер ми нарізно.
Плаче небо... В душі моїй жах... Мого щастя не вбийте, морози!..
І течуть, все течуть по шибках мого серця кривавії сльози... [Кінець 1949 — початок 1950
Я вірю: весною ми будем з тобою.
Це буде, кохана, в маю.
Стражданням своїм і страшною журбою ти душу очистиш свою.
А може, у січні. До горя ми звичні, а щастя так рідко до нас приходило в хату. Я мрію крилату про тебе лелію в цей час.
1 кожну годину, і кожну хвилину,
і кожну секунду і мить люблю я тебе, як мою Україну, а серце так тяжко болить.
Пожди, моє хворе! Кохання безкрає помчить наші душі увись...
І слухать не хоче, болить і ридає,
о серце моє, не спинись!
5.XII. 1949
* * *
Серце, моє серце, серце моє хворе, чому ти голосиш, спати не даєш?
Чи тому, що очі, очі — сині зорі любиш ти любов’ю, що не знає меж.
Що тобі зробити, що тобі сказати, щоб не голосило ти у тьмі нічній, щоб ти знову стало радісне й крилате, щоб засяло сонце у душі моїй.
Крає моє серце, крає туга люта, з ним свій плач зливає за вікном зима. Знаю я, нещасне, що любов — отрута
і од неї ліків на землі нема.
4.11.1950
* * *
Прошуміла машина, за вікном прошуміла, де горять у тумані ліхтарі-янтарі.
Я не можу заснути... Може, й ти, моя мила, теж не можеш заснути, як і я, до зорі.
Що зоря принесе нам?.. Коли день заясніє, в двері стукнеш, і двері, як і серце, тобі я одкрию, Маріє!.. Бризне сонце під вії, й я од щастя зомлію, як не млів у журбі.
[Початок 1950
З твоїх очей лазурним морем я попрощавсь у сліз росі...
Як тяжко стать над власним горем, щоб буть щасливим, як і всі.
Але я став. Журбу німую шпурнув під ноги я немов, бо за любов мене лікує, народе мій, твоя любов.
4.11.1950
Між нами грат нема, та ними і не можна троянду й солов’я навіки розлучить.
Завжди в душі моїй сіяє непреложно очей твоїх блакить.
Для вірного чуття ніяких ґрат немає, ні в білім шумі дня, ні в тьмі сумних ночей. Куди б я не пішов, завжди в мені сіяє блакить твоїх очей.
0 так. Зі мною ти, ти назавжди зі мною.
Як ти в журбі своїй, я мрією крилат...
1 сльози я роню, схилившись над тобою... Нема між нами ґрат.
Завжди зі мною ти. Розлука — це омана.
Чи осінь, чи весна, чи літо, чи зима.
Завжди зі мною ти, завжди, моя кохана! Між нами ґрат нема.
[Початок 1950
* * *
Не треба розгуби. Не хочу.
Я волею думи свої зберу воєдино і очі, прокляті, забуду твої.
Забуду? Це легко сказати.
Та як це зробити, скажіть,
0 добрії люди, як брату!
О, як без очей тих прожить?
Я бачу хвилину їх кожну.
1 світ мені весь, як труна...
Вони мені душу тривожну усю спопелили до дна...
[.Початок 1950
* * *
Хай тебе немає, але ти зі мною, це любов малює образ твій в тиші. Дивишся на мене з сумом і мольбою, плачуть сині очі у моїй душі.
Може, й я, кохана, в самоті з тобою, й каяття малює тихий образ мій...
Я дивлюсь на тебе з болем і журбою, плачуть карі очі у душі твоїй...
[Кінець 1949 — початок 1950]
* * *
Стіни холодні і кроки, тіні забутих облич...
Щастя моє синьооке, що тобі сниться в цю ніч?..
Може, із сміхом дитинним у колотнечі міській йдеш ти зі мною і сином в шубці своїй хутряній...
Спи. Наше сонце воскресне, сяйва морями заб’є...
О моє щастя чудесне, горе прокляте моє!..
7.XII. 1949
Вона любить мене не хоче, а я вночі од мук не сплю.
Як я ненавиджу ті очі
і, ненавидячи, люблю!
Невже, о серце, так і треба, що вся твоя для неї кров?!
Який це жах, яка ганеба — любить її за нелюбов!
15.11.1950
* * *
Сонце — долиною, по ярках — туман.
Десь за далиною хмарний караван.
Хмара чорна, біла, в бубон вітер б’є...
Ви візьміть на крила горе зле моє.
Понесіть за море з блискавок огнем і розлийте горе радісним дощем.
7.111950
* * *
Чогось мені весело. Мабуть, тобі так сумно сьогодні...
Очей твоїх плачуть моря голубі, а карії в мене — безводні,
бо висохли з горя... Вже сліз і нема. Я весь, як натягнені струни... Одплакала осінь. Надходить зима, снігами колючими суне...
Безумна, безумна!.. Я очі твої люблю... Але що це? Неначе розкрились безодні... Рве вітер гаї, і море вирує... Я плачу...
11.ХІІ.1949
* * *
Як я можу заснути, коли тяжко і люто крає туга за нею мою душу до дна, коли серце хлипоче: “Ой ви, синії очі!..”, а в мені і круг мене тишина, тишина.