Вибрані твори в двох томах. Том 1
- Автор: Сюсюра Володимир
- Год: 2000
- Язык: украинский
- Жанр: Прочее научное
Электронная книга - «Вибрані твори в двох томах. Том 1». Краткое содержание книги:
І небо плакало холодними сльозами,
І плакав темний ліс, мовчазний і смутний.
Я бачив: чорний дуб, схилившись над водою, Дивився на гілля поламане своє.
І блідий місяць стив над тихою горою,
1 стило серце, все засмучене моє.
І все цвіте мій спів — туманності дитя.
Там чорні коні йшли... і біла завірюха Тримала кулемет на стогнущих санях.
Вив телеграфу дрот, і хтось невидний грюкав... Рушниці всі були в потемлених сльозах.
Але ніхто не був в селі, де мирно спали.
І ми пішли назад, і крівця не лилась.
В далечині огні, як сни мої, стояли,
І з плачем курява з душей моєй злилась.
Чого це так ніжно... задумливі сни Минулого чари вернули мені.
Все шепчуть про дні незабувной весни...
Вернулись, вернулись... Ой гаю, мій гай!.. Ой хвилі зелені! Срібляна роса!..
Ой сонце весняне, загадковий май!..
Як золото, сяє коханой коса.
Проснувся... чорніє кругом броньовик.
І дивиться гостро гармата вперед.
І ось-ось заплаче німий кулемет,
1 хтося відійде відсюди навік.
Січень 1919 року
Горять, горять вогні. Нові палають зорі. Там чорні хмари йдуть нове розбить життя. І виють, і ревуть зелені хвилі в морі,
І світлий хтось іде, і геть летить сміття...
Не плач, червоний сон! Мої минулі мрії Мені сказали все. Я знаю, де кінець.
Я знаю — розцвітуть досвітних чар надії,
І всполихне душей і старець і боєць.
Ти бачиш, он ідуть з червоними шликами. А попереді той, хто всіх підняв на бій За волю золоту, досвітними огнями...
Тепер ми будем знать, де наш і де чужий.
І хай в останній час бенкет справляє горе,
І чорні хмари йдуть... Я знаю — злу кінець.
Бо нарід вже повстав, хвилюється, як море,
І йдуть в послідній бій і юноша й мудрець.
Січень 1919 р., м. Лозова
Там чорний лотос, там чорний лотос.. Зітхає важко червоний став.
І хтось ридає так сумно-сумно,
Багнет там серце комусь проняв.
Жовто-блакитний там прапор віє,
І чорний вечір весь в злоті знов... Рожевий місяць тремтить і мліє,
І тільки стане моя любов...
І ти не знаєш, і ти не знаєш,
Де той, хто в пісню тебе всю вклав. Вороже-ніжно з Гангесом лотос,
І сумно-сумно зітхає став.
Січень 1919 року, м. Лозова
Стою на варті. Червоний місяць Над сумной річкой так сумно сяє.
Іней, як жемчуг, на вербах квітне.
Куди іду я... куди не знаю.
Уже не злічу боїв безмежних,
Як хмари, суне ворожа сила...
Було так важко без днів майових,
І ніч в обійми мене вхопила.
Ну що ж. До краю криваву чарку Я вип’ю в сумі — най згине зрада.
Я знаю — прийде мій сон зелений І серцю знову він дасть пораду.
Так ніжно-тихо... і дим далекий В багнет блискучий мій сон вплітає... Злились з журбою вогняні сльози. Куди ж іду я... куди... не знаю.
13 січня 1919 року, м. Лозова
Ліг на лани вже морок ночі.
Як хвилі, гори, сяє сніг.
В таємнім жаху стигнуть очі,
Гадюкой вплівся в серце сміх.
Як божевільний, весь в туманах, Долинуть хочу до небес...
Ген десь в перлинах злототканих, Схилившись, плаче чорний хрест.
На жовтих рельсах ешелони На південь все повзуть, повзуть, —
А там зруйновані балькони Когось неситого клянуть.
В майових чарах ніжний човен На срібних хвилях не тремтить.
І стигне місяць, муки повен, Сльозами Вічність капотить.
29 січня [1919], ст. Павлиш
Темна ніч нас б’є крилами,
Дощ нас моче, бурі стук.
Все несеться над степами...
Хто це іде?.. “Гук, гук, гук...”
Ось... вже видно... коні...люди...
Ой, брати!.. Та скільки ж їх...
Що ж це буде?.. Що ж це буде?..
Лиш луна червоний сміх...
Стогне поле, плаче небо...
Чую серця тяжкий стук...
Ну, чого вам? Що вам треба?
Що вам?.. їдуть... “Гук, гук, гук...”
м. Вапнярка, 8 лютого 1919 р.
Ми любим на словах буть сильними душею, Ми любим на словах кохати рідний край.
І кров’ю обливати власною своєю
Борні безкрайний шлях, борні німий одчай...
Навкруги лиш танки ганьби і злої долі І божевільний плач зеленовійних мрій.
Коли ж зійде зоря блакитноокій волі,
Коли ж, коли ж, коли ж, о Боже світлий мій!
Невже ж нема у вас хоч трошечки чесноти, Невже усе слова, одні слова й слова.
Все ужча круг журби, все ужча круг турботи... І плаче тихий сон, і кров’ю заплива.
А хмари все пливуть... не було і немає Від нас хоч краплі діл... і стане чорний гай. Оттак ми на словах за волю бій звершаєм, Оттак ми на словах кохаєм рідний край.
Лютий 1919 р., ст. Знам ’янка