Вибрані твори в двох томах. Том 1
- Автор: Сюсюра Володимир
- Год: 2000
- Язык: украинский
- Жанр: Прочее научное
Электронная книга - «Вибрані твори в двох томах. Том 1». Краткое содержание книги:
* * *
І шум літаків, і машини, і даль степова, осяйна...
Усе це моя Україна, блакитна моя сторона!
У райдузі я... І не злічить до сонця піднесених рук...
0 гул поїздів електричних
1 серця закоханий стук!
Вкраїно, ти — пісня світання, коли ще у росах лани...
Твоє ароматне дихання злилося з диханням весни...
19.11.63
* * *
Десь у вітрів глухій загрозі ридає даль гармат в бою, і з краника на паровозі я воду п’ю.
Немов залиті кров’ю гони, коліс і рейок перегук...
До лави я несу патрони, й набої рвуться там і тут...
Рік дев’ятнадцятий... Все криця... Серця й знамена рве вона...
І сниться, сниться, сниться, сниться моя дорога огняна...
19.11.63
Свічки у небі вечір засвітив, стискалось серце холодом тривоги, а броньовик денікінський все бив по нашій лаві з лісу голубого...
Удар і свист, розрив, і знов удар, і знову свист, і вибух перед нами...
І над простертими вперед штиками сіяли зорі в небі, як пожар.
Вони пливли над холодом металу, де за розривом землю рвав розрив, і їх огні немов благословляли притиснених до снігу вояків.
20.11.63
Знов село приснилось, де жилось, любилось, де такі прозорі хвилі на Дінці, де сльоза кохання солодко котилась по її гарячій молодій щоці...
Як гудки кричали і співали птиці, як з товаришами весело було, де гулять ходили ми до залізниці і акацій цвітом пахло все село!..
Знов весна настане, і квітки барвисті принесуть хвилини щастя і тепла.
Хоч давно живу я у великім місті, та забуть не можу рідного села.
25.11.63
Зорі багрянової шалі упали кінці на лани.
Запахли фіалками далі, я чую дихання весни.
Воно почуття мої множить, неначе в солодкому сні, закохану душу тривожить і кличе із серця пісні.
Всі кольори п’ють мої очі, хай швидше настане весна.
І пісня крилами тріпоче у серці моїм не одна.
Щоб линуть на роси світання, на щастям залиті лани, де небо, як очі кохані, синіє в диханні весни.
26.1163
Як дальній сад шумів, як сяяв зір дівочий!.. Ще й досі чую я тепло її щоки, ще й досі бачу я зірки тієї ночі, що відбивалися у дзеркалі ріки...
Десь тьохкав соловей, і плакав він неначе, що одинокий він, троянді вже не люб...
Я ж щастя пив сльозу із губ її гарячих, її розтулених, покірних, рідних губ...
Але настала мить — чуття її гаряче погасло, й попіл вкрив навік його густий... Десь тьохкав соловей, сміявся він неначе, що любий знову він троянді молодій.
Довгих років моїх не замовкли копита... Але ти — як весна молода.
Для любові й добра твоє серце одкрите, і уся ти — для щастя й труда.
Ми у полі йдемо. Голубіють діброви, а в дібровах дзвенять солов’ї.
Ти у серці моїм — наче промінь ранковий, дай же губи вишневі твої!
А навколо весна. У очах твоїх бачу я всю душу невинну твою.
І пашать твої губи, любов’ю гарячі...
З них я щастя і молодість п’ю.
Травень, 1963
Із збірки “За владу Рад” (1968)
* * *
Люблю України коханої небо, що буде, люблю, й що було.
Живи, моє серце, живи не для себе, для себе ж бо ти й не жило.
Щасливії люди, щасливих багато. Живуть для живого живі.
Тому я й повинен про щастя співати, коли навіть серце в крові!..
5. II. 1950
* * *
Вітер і панелі. Я давно вже в місті. Тільки не про нього зріє пісня ця. Сниться мені поле, вечори барвисті, береги пахучі рідного Дінця.
Трави, довгі трави, верби і осики, у вікні знайомім каганця огонь.
1 над синім ґанком дорогі навіки голубі акорди розлива гармонь.
Ті в пилу дороги, ті тини кривенькі, де в чарівні клуні місяць загляда, гай, де ми збирали восени опеньки, роки ті далекі, що знесла вода.
Щастя те рум’яне, що з вітрами тане, що в холодних далях зіркою сія.
І в вікні обличчя, вже таке туманне, як далека юність, як весна моя.
Вітер і панелі, гомін, гул і дзенькіт, від огнів заграви в тверді голубій.
Чому ж мені сняться ті тини кривенькі і в траві холодній перепела бій?..
30.ХІІ.39
ТУГА ЗА БАХМУТКОЮ
Як пісня, молодість пройшла... Вузенька, тиха й невеличка, край Чорногорівки-села текла мого дитинства річка.
Як страшно!.. Висохла вона, і де дорогою сухою машини мчать, де даль сумна, не гнуться верби над водою.
Кудись біжить шосе рябе, кругом шумить колгоспне поле. Бахмутко! Піснею тебе не воскресить мені ніколи.
Лиш ложа кам’яна печаль, де бігла ти в Дінець широкий,
і де залізних коней кроки, ридає за тобою даль.
Хто винен в тім, що зникла ти, не знаю я... Та проклинаю я серцем їх. Дерев кати зелені порубали зграї,
й криниці, звідки мчала ти, вони засипали камінням.