Вибрані твори в двох томах. Том 1
- Автор: Сюсюра Володимир
- Год: 2000
- Язык: украинский
- Жанр: Прочее научное
Электронная книга - «Вибрані твори в двох томах. Том 1». Краткое содержание книги:
Десь там, за горами, весни, солов’ї... Ой, не одцвітайте, сині ви мої!
6.Х.62
★ * *
Кінь умирав. Вже не ставало духу, і в грудях серце плакало від ран...
Та з карабінки вистрілив у вухо йому стрункий смуглявий партизан.
На довгій шиї голова упала — на сніг, і все — завмер останній рух... Лиш на морозі кров запарувала, — мені ж здалось, що дим пішов із вух.
У сніг всоталась кров коня червона, скінчилися навік його путі.
Лиш крякала над мертвим похоронно ворона на церковному хресті.
11.Х. 62
Жовте листя лежить на дорозі, мокне, бідне, й стає наче дим.
І янтарнії перли, як сльози, хмурий вітер розносить над ним.
Дощ іде, дощ іде... В’януть квіти, наче думи самотні мої...
Де ти, де, моє милеє літо?
Хоч присніться мені, солов’ї!
Щоб душа стала садом розмаю, де росу мрійно райдуга п’є, щоб у пісні, натхненній до краю, знов затьохкало серце моє.
11.Х. 62
В далях хитається й тоне сон цей.
Золотом повнить балкони сонце.
Листя не гладить зелене вітер.
Дивиться пісня на мене з літер.
Хоч і не в літа теплі віти,
радісно так на землі жити!
13.Х.62
Хай сад палає золотом осіннім, з Дніпра пливе туманів каламуть, — мені фіалки віють щастям синім, в моїй душі конвалії цвітуть.
Крилами вітер стукає сердито в моє вікно, і дощ шибки січе...
Ні, то гілля, у білий цвіт повите, то ти мені схилилась на плече.
Я слухаю мелодію осінню, дивлюсь на жовте листя на землі...
А з хмар, розкритих широко і синьо, несуть привіт весняні журавлі.
17.Х.62
І ночі, і дні усе мимо та мимо...
0 скільки і днів, і ночей!
Чому ж в моїм серці живе невгасимо краса твоїх синіх очей?
Вони наче пісня, вони наче весни, як райдуга їх глибина... їх колір не в’яне, все той же чудесний, хоч осінь пройшла не одна.
Душа в них тривожна, душа в них прекрасна у сяйві і днів, і ночей.
1 тільки з очима моїми погасне краса твоїх синіх очей.
31.Х.62
Зоря мого щастя вишнева, чи знову тебе я знайду?
І жалко мені, що дерева без листя стоять у саду.
Не спиниться вітер з розбігу між гордих зелених їх крон,
і, першим обсипані снігом, вони потонули у сон.
Повернеться листя зелене, хоч довго чекати весни...
О серце, отак і у мене,
о серце моє, не засни!
13.XI. 62
О, ні! Од зими не засну я, як сад той, під хуги мотив.
З весняного неба почую я знову привіт журавлів.
Як сік у березі і клені, струмітиме майво думок, і глянуть листочки зелені з розкритих до сонця бруньок.
До тебе я серцем полину, що снило в зимовій журбі, і пісню свою солов’їну я знов заспіваю тобі.
13.XI.62
* * *
Нарікань повні очі, синя даль в них буя...
Ти моя найдорожча, ти найкраща моя!
Моє серце колише твоя рідна хода.
Ти така ж, як раніше, молода-молода.
І у сяйві і в тінях дум коханих блакить.
В даль очей твоїх синіх моє серце летить.
8.XI1.62
Золотим у небі плугом день оре. Іду я лугом.
І народжують пісні серця струни голосні.
Про життя, що скрізь клекоче, про залиті щастям очі, про тепло її долонь, губ розтулених огонь.
Скільки тих пісень єдиним квітнуть садом весняним!
День оре у небі синім сонця плугом золотим.
12.ХІІ.62
* * *
У тумані море, море у тумані...
В хмарах потонули зір квітки багряні, в скелі б’ється в тузі без кінця прибій... Та чогось так ясно у душі моїй.
Ясно, безтурботно... З туями шепоче ніченька гаряча, і, здається, ти руку мені тиснеш, заглядаєш в очі місячним промінням з неба висоти...
В хмарах потонули зір квітки багряні, і внизу, далеко, не змовка прибій...
У тумані море, море у тумані, сонячно й привітно у душі моїй...
1962
* * *
Ти чуєш молота удари, що пробивають людям путь!
Не залітай, поете, в хмари, а до народу ближче будь.
Він зупиняє грозозливи, трудом міняє русла рік.
Його думки, його пориви твоїми стануть хай навік!
Він є володарем планети.
Зігрій себе в його теплі, і будеш ти тоді, поете, не марно жити на землі.
1963
* * *
Я губ твоїх дихання п’ю, як промінь сонця — роси ранні, і у очей твоїх сіянні я бачу душу всю твою.
В огні зірок — небес намиста — її я стрів у давні дні.
Вона така блакитна й чиста і так близька, близька мені!
Як сяйва, повна ти кохання... Мов сад у росах, солов’ї...
Я всі твої переживання помножу в серці на мої.
У сонці знов заграють віти, як співи в серці — щастя днем... І будем вічно ми горіти любові золотим огнем.
5.11.63
* * *
Де ти, літо, шуми трав, золотеє жито?
На вікні намалював січень срібні квіти...