Вибрані твори в двох томах. Том 1
- Автор: Сюсюра Володимир
- Год: 2000
- Язык: украинский
- Жанр: Прочее научное
Электронная книга - «Вибрані твори в двох томах. Том 1». Краткое содержание книги:
[ Осінь, 1962]
* * *
Не хвилюють даль пташині крики, і про зиму знов гудуть гудки.
Сплять берізки, клени і осики, сплять тополі, верби й берестки.
Не шумлять листочки їх над нами, сплять вони, і з ними спить земля. Тільки хуга білими вустами цілувати буде їх гілля.
А над ними небо, наче мати, і у сні жаліються вони.
Довго, довго їм весни чекати, довго спати, довго бачить сни.
У кущах заплакав вітер дико...
Де ви, де, троянди пелюстки?
Сплять берізки, клени і осики, сплять тополі, верби, берестки.
[Осінь, 1962]
Вже осені кругом передчуття...
І павутиння срібно простяглося між саду віт. Упавши в небуття, пожовклий лист торкнув моє волосся,
немов шепнув: “Забудь, забудь про все, як я забув про те, що звем життям ми. Мене холодний вітер понесе і замете печальними снігами,
як і тебе — байдужий вихор літ, і знать ніхто, і знать ніхто не буде, що ти колись любив, співав цей світ і що тебе за це любили люди”.
Як тихо скрізь. Поволі гасне день.
Але, як те, що знову він приходить, листком пожовклим з дерева пісень я не впаду у пам’яті народу.
26. VIII. 1951
Перший сніг на листки золотаві вже упав, білий-білий, як сни, наче очі погаслі ласкаві, що чекали так довго весни.
Перший сніг... Нахилили дерева голі віти, похмурі, смутні, і зорі у ясній далині одгоріла усмішка вишнева.
Вмерла осінь, і холодом трав вже не пахне мені вечорами.
Я листка золотого узяв, притулився до нього губами.
І стою в колотнечі міській... День малює домів силуети. Перший сніг, і листок золотий на смуглявій долоні поета.
13.XI. 1962
Чи вже не пора перестати так гризтись, бо зіронька волі захмарилась вже.
Нам треба єднатись і з ворогом битись, що з сміхом кайдани нам знову кує.
Ой, встаньте, ой, встаньте, вже хмари несуться, і смерть вони зіроньці волі несуть.
Чи чуєте: плаче земля там, де б’ються, де кров за Україну червоную ллють...
Ой, встаньте. Вже близько ворожая сила, вона вже підходить до нас.
Нехай того зразу захопить могила, хто спить в цей сумливо-злий час.
Чи вже не пора перестати так гризтись, бо зіронька волі захмарилась вже.
Нам треба єднатись і з ворогом битись, що з сміхом кайдани нам знову кує.
[19Щ
Збулось уже все те, що слухав я до бою В таємну чорну ніч, в той час, як мир ще спав, І плакав блідний сум, і стигла ніч за мною,
Бо я про це давно, що сталося, вже знав. Північний ураган з червоною ордою Руйнує рідний край і рве в шматки любов.
О, злийся, мій багнет, з вогняною грозою!
Хай буйно розцвіте помста [за] нашу кров!
Чого вони прийшли і в спину ніж всадили Свободі золоті[й], свободі ясних слів.
За що ж синам твоїм, о краю мій журливий, Оп’ять страшний тягар. Та де ж той Божий гнів. [1918]
НІ, НІ!..
Чи сонце встало, чи ніч настала,
Не знаю я, не знаю я.
Я знаю тільки, що сльоз немало...
В крові, в крові душа моя.
Пташки щебечуть, весняні мрії Стучаться в серце — воно мовчить.
Розбиті злоті мої надії,
В очах журливих туман стоїть...
Що?.. Знов твій погляд, весь повний ласки? В моїх волоссях твоя рука.
Ні, ні!.. Не хочу химерной казки...
ІКвітень, 1918
ЗІРНИЦІ
Зірниці нас кличуть, зірниці нас звуть Життя під’яремне навіки забуть. Зірниці нас кличуть: “До праці! Зараз! Червоно-чудовий настав, браття, час. Покажемо світу, що ми не раби. Люби, українець, свободу люби!
Де воля, там сила, там розуму світ. Забудемо ж казку ганебно-злих літ.
До праці! До праці! Настав любий час. Квітки розпустились червоні у нас”. Зірниці палають, зірниці нас звуть Життя під’яремне навіки забуть.
Травень 1918 р., м. Бахмут
ПІСНЯ
Пісня ця родилась в темнім-темнім гаю,
І тепер по світу най вона гуляє.
Хай вона до праці всіх рабів скликає.
Пісня ця родилась в темнім-темнім гаю.
Доки будуть хмари світло закривати,
Доки будуть з кров’ю серце виривати,
Доки будуть литись скрізь червоні сльози, Доки будуть жити в грудях злі морози?..
Ой, брати, повстаньте! Не пора вже спати! Чуєте, як плаче ваша Рідна Мати...
Плаче та скликає діток своїх бідних,
Діток своїх милих, як той місяць блідних... Спить, хто в грудях камінь замість серця має. Встаньте, в кого в жилах кров могутньо грає! Ох, моя Вкраїно, мій коханий краю!
Пісня ця родилась в темнім-темнім гаю. Червень 1918 р., м. Бахмут
Я бачив: блідий брат з журливими очима Дивився на свій хліб, побитий і сумний.