Твори в 4-х томах. Том 3
- Автор: Хемингуэй Эрнест Миллер
- Год: 1981
- Язык: украинский
- Год: Дніпро
- Переводчик: Владимир Иванович Митрофанов
- Жанр: Зарубежная классическая проза
Электронная книга - «Твори в 4-х томах. Том 3». Краткое содержание книги:
ЗА РІЧКОЮ, В ЗАТІНКУ ДЕРЕВ
СТАРИЙ І МОРЕ ОПОВІДАННЯ 50-х РОКІВ
Колись тебе задушать цією штукою, подумав він. Ну що ж, пістолет своє діло зробив. Він витяг його з кобури, вийняв магазин вставив у нього патрон з патронташа на кобурі й загнав магазин у рукоятку пістолета.
Тоді подивився крізь дерева туди, де Прімітіво, тримаючи коня за вуздечку, вивільняв ногу кавалериста із стремена. Вбитий лежав долілиць на снігу, і Роберт Джордан бачив, як Прімітіво нишпорить по його кишенях.
— Ану сюди! — гукнув він. — Веди коня.
Присівши на землю, щоб узяти свої сандалі на мотузяній підошві, Роберт Джордан почув, як Марія, вдягаючись, ворушиться в мішку. Тепер у його житті вже не було місця для неї.
Той кавалерист і не сподівався нічого, міркував Роберт Джордан. Він не їхав по кінських слідах і не тільки не був напоготові, а навіть не думав про обережність. Він навіть не помітив слідів, що ведуть до верхнього поста. Певно, він із якогось кавалерійського роз'їзду, їх тут багато в цих горах. Та коли в загоні помітять, що його бракує, то прийдуть сюди по його ж слідах. Якщо тільки сніг на той час не розтане, подумав він. І якщо тільки із самим роз'їздом нічого не станеться.
— Ти краще йди вниз, — сказав він Пабло.
Тепер усі повиходили з печери й стояли з карабінами в руках і гранатами за поясом. Пілар простягла Робертові Джордану шкіряну сумку з гранатами, він узяв три й поклав їх у кишеню. Потім пройшов під попоною до печери, відшукав свої рюкзаки, відкрив той, у якому був автомат, вийняв ствол і ложе, з’єднав їх, вставив магазин, ще три поклав у кишеню, защепив замок і пішов до виходу. Обидві кишені повні залізного краму, подумав він. Хоч би не тріснули по швах. Він вийшов із печери й сказав Пабло:
— Я піду нагору. Чи Агустін уміє стріляти з кулемета?
— Уміє,— сказав Пабло. Він не зводив очей з Прімітіво, який вів коня. — Mira qué caballo, — сказав він. — Ви тільки подивіться, який кінь!
Сірий спітнів, його бив легкий дрож, і Роберт Джордан поплескав його по шиї.
— Я відведу його до наших коней, — сказав Пабло.
— Ні,— сказав Роберт Джордан. — Його сліди ведуть сюди.
Теба, щоб вони вивели назад.
— Слушно, — погодився Пабло. — Я від'їду на ньому, сховаю де-небудь, а коли сніг розтане, приведу назад. Ти сьогодні добре метикуєш, Inglés.
— Пошли кого-небудь униз, — мовив Роберт Джордан. — А нам треба піти вгору.
— Навіщо? — сказав Пабло. — Кіннота знизу не проїде. Зате ми можемо вибратися звідси: крім цієї, я знаю ще дві дороги. А зараз краще не лишати зайвих слідів, на випадок, якщо прилетять літаки. Дай мені bota з вином, Пілар.
— Знову надудлишся? — сказала Пілар. — Ось, візьми краще оце.
Пабло простяг руки й поклав у кишеню дві гранати.
— Que va, надудлишся, — сказав Пабло. — Тут діло серйозне. Все одно дай мені bota. На самій воді такі діла не робляться.
Він підняв руки, взяв повід, скочив у сідло, усміхнувся і погладив зляканого коня. Роберт Джордан бачив, як він ніжно потер боки коня ногами.
— Qué caballo mâs bonito [80] — сказав Пабло й знову погладив сірого. — Qué caballo mâs hermoso [81]. Ну, рушаймо. Чим швидше я тебе виведу звідси, тим краще.
Він нахилився й витяг з футляра автомат із охолодним кожухом, власне, пістолет-кулемет дев'ятиміліметрового калібру, і оглянув його з усіх боків.
— Дивіться, як вони озброєні,— сказав він. — Оце таки справді сучасна кавалерія.
— Сучасна кавалерія лежить он, долічерева, — сказав Роберт Джордан. — Vâmonos! Андресе, осідлай коней і тримай їх напоготові. Якщо почуєш постріли, відведеш їх ген до того ліска за розпадиною. Візьми з собою зброю, а коней хай тримають жінки. Тобі, Фернандо, я доручаю мої рюкзаки, їх треба теж віднести. І головне, пам'ятай, що їх треба нести якнайобережніше. Ти теж пильнуй рюкзаків, — сказав він Пілар. — Неодмінно подбай, щоб їх не кинули тут. — Vâmonos, — сказав він. — Ходімо.
— Ми з Марією приготуємо все до відходу, — мовила Пілар. — Ти тільки глянь на нього, — звернулася вона до Роберта Джордана, показавши на Пабло, що важко, мов справжній vaquero [82], сидів на сірому. Кінь злякано роздимав ніздрі, а Пабло вставляв в автомат новий магазин. — Глянь, що зробив із ним цей кінь.
— Якби ж то мені двох таких коней! — сказав Роберт Джордан.
— Небезпека — ось твій кінь.
— Ну, тоді дайте мені мула, — всміхнувся Роберт Джордан.—обшукай його, — сказав він Пілар, кивнувши головою на вбитого що лежав, уткнувшись обличчям у сніг. — Візьми все — листи, папери й поклади в рюкзак, у зовнішню кишеню. Візьми геть усі, зрозуміло?
80
Який гарний кінь (ісп.)
81
Який чудовий кінь (ісп.)
82
Пастух (ісп.)