Там, де козам роги правлять
- Автор: Паукшта Евгеніуш
- Год: 1974
- Язык: украинский
- Год: «Молодь»
- Переводчик: Олексій Федосенко
- Жанр: Советская классическая проза
Электронная книга - «Там, де козам роги правлять». Краткое содержание книги:
На батьківщині письменника ця повість вийшла вже трьома виданнями (1959, 1961, 1968).
Промені сонця, що сходило десь за лісом, залили верховіття ялин, освітили голе гілля дуба-велетня. Березина світилася легеньким салатовим серпанком майбутнього листя. Важко підмітаючи землю крилами, кілька півнів знялися в повітря. Летіли помалу й важко, стомлені переживанням ночі. Старий півень лишився сам на токовищі. Шумно одлітали тетерки.
І тоді переможець гордо пройшовся по колу, все ще шукаючи нового ворога. Та його більше не було. Півень став, надувся і з останніх сил послав у ясну, прозору вже просторінь гучну пісню великої перемоги, чисту пісню всемогутньої любові. Він чушикав, белькотів, шипів, хрипів, сичав — співав, аж ліс гудів і, здавалося, шумів у такт його тріумфові.
Та ось раптом заводій урвав на півтакті свою пісню, присів на мить, опустив віяло, згорнув крила, хвилину ніби до чогось прислухався і нарешті важко, наче п’яний од перемог, повільно полетів над галявиною і зник за верхівками величних ялин.
Лісничий приклав палець до уст. Він чогось іще ждав. Немов за помахом чарівної палички, ліс, який доти дзвенів піснями, замовк. Не пискнула, не цвірінькнула жодна пташина. Здавалось, і вітрець, який злегенька погойдував гілки дерев, стих, зупинився на половині подиху.
— Що сталося? — здивовано прошепотів Едек.
— Шабаш,— ледь ворухнув устами Метек.
Застигли і вони в тій німій тиші. Ще дужче заблищали дерева, замелькали тіні, ясне світло дня залило ліс.
Зійшло сонце. І знов усе ожило, загомоніло.
Поверталися вони повільно, здригаючись од холоду, який пронизував тіло, захоплені враженням від тієї великої пісні кохання.
Едек згадав тишу, яка щойно була в лісі. Він дізнався, що шабаш у лісовому гомоні — то хвилина, коли сходить сонце, коли все живе у природі завмирає, ніби вшановуючи велику мить народження нового дня.
— Влюбливі пташата, еге ж? — якось мрійливо озвався лісничий.
Едек знову подумав про Зосю, про обійми її рук, про смак її уст і запах чорних, розсипаних на подушці кіс. І засумував за дівчиною, мріючи про ту хвилину, коли вій знову міцно пригорне її.
XXI. Дальші новини
Скидалося на те, що день буде мрячний. Хмари важкими клубами повисли низько над лісом. Було тепло, аж парко, і тихо — ані шелесне.
Метек грався з Мовчуном. Борсук геть переплутав день і ніч. Тільки ясного сонця не любив — у такий час він залазив глибоко в нору, вириту в кутку хліва, і спав. На полювання вирушав увечері, бачили його іноді біля озера, навіть далеко від дому. Ще задовго до світанку повертався у хлів, пролазив через дірку, залишену у воротях, жадібно плямкаючи, вихлептував приготовлене для нього молоко і, уткнувшись довгим рилом у густе хутро, засинав.
А втім, спати він любив у будь-яку пору. Та тільки-но, бувало, Метек тихенько свисне — він одразу схоплювався, принюхувався, маленькі очиці радісно поблискували, сильні лапи з довгими пазурами голосно тупотіли. На подвір’ї починалася гонитва, і Метекові частенько доводилось добре налягати на ноги, щоб Мовчун його не догнав. Едек не міг надивуватись, як ця «хура жиру» може так прудко бігати. Мовчун був великий ласун. Заради жаби, жука чи кавалка м’яса він міг довгі хвилини вдячно стояти на задніх лапах. А вже куряче яйце викликало у нього просто неймовірне захоплення. Він тихо муркотів, приплющував очі і ластився, мов пес, до Метекових ніг.
Потім вони йшли на прогулянку. Борсук супроводив хлопця, як добре приручений собака. Особливо в грибну пору — проходили в лісі цілі кілометри, шукаючи товстеньких боровиків. Мовчун пробирався крізь найгустіші зарості, просовуючи спочатку білу голову з чорними смугами, а далі тягнучи й сіро-білий тулуб.
З Піша саме приїхав Міхал.
— Іди сюди,— гукнув Метек.
— Зараз, я тільки пошту занесу,— хлопець помахав у повітрі пакою газет.
За хвилину він повернувся.
— У мене є трохи часу. Потім ми з лісничим підемо до нових посадок буку і модрини...
— Я повинен навчити його стрибати через палицю. Старий лісник з Піша казав мені, що бачив борсука, який робив такі штуки.