Пастка на дурнів

Що ж до полковника Пескарта, то капелан випав йому з думок, як тільки зник із очей, бо всі його помисли заполонила нова пекуча й до біса небезпечна проблема — Йоссар’ян.

Йоссар’ян! Від самих гадючих звуків цього потворного слова у нього холонула в жилах кров і вогнем перехоплювало віддих у грудях. Зненацька згадане капеланом це гидотне прізвище — Йоссар’ян — гучно відлунилося в пам’яті полковника Пескарта, подібно до удару якогось зловісного дзвона. А щойно за капеланом клацнули, зачиняючись, двері, спогади про голого льотчика в строю ринули на полковника Пескарта бурхливим каскадом болючих, до жаху принизливих для нього деталей. Полковник затремтів і весь змокрів. Цей неймовірний збіг був таким химерно-фатальним, що мимоволі сприймався, як диявольське знамення. Адже прізвище того льотчика, котрий діставав з рук генерала Бидла хрест «За бойову доблесть в авіації», стоячи в парадному строю голяка, теж було Йоссар’ян! А тепер іще якийсь Йоссар’ян погрожував зчинити бучу через його недавній наказ про збільшення норми бойових вильотів до шістдесяти. А чи не той це самий Йоссар’ян, понуро запитував себе полковник Пескарт.

Він важко підвівся й у невимовній скорботі заходився міряти кроками свій кабінет, тяжко пригнічений незбагненністю того, що відбувалось на його очах. Голий льотчик у строю, безрадісно міркував він, так само як і загадкове пересунення лінії фронту перед бомбардуванням Болоньї і семиденна проволока із знищенням мосту у Феррарі — то все були для нього, безперечно, «махи та хвости». Хоча знищення, кінець кінцем, мосту, бадьоро пригадав він, обернулось на неабиякий «крок до мети»! Однак, як не крути, втрачений тоді при другому заході літак доводилося визнати ще одним «махом та хвостом», хоча він знову-таки зробив чималий «крок до мети», діставши згоду на відзнаку бомбардира, котрий спочатку приніс йому лише «махи та хвости», бо заходив на ціль двічі. І той бомбардир теж прозивався Йоссар’ян! Ця згадка вразила його зненацька, мов удар блискавки. Тепер їх уже троє! З подиву в полковника полізли на лоб масляні очиці, він перелякано обернувся: мало що могло коїтися у нього за спиною! Хвилину тому в його житті не було ніяких Йоссар’янів; тепер вони множилися на його очах, як відьмаки. Він спробував узяти себе в руки. Йоссар’ян — прізвище не те щоб звичайне; можливо, насправді й не існує трьох Йоссар’янів, а тільки двоє, ба навіть усього лиш один, та це вже не має істотного значення! Полковник усіма фібрами душі відчував наближення страшної небезпеки. Внутрішній голос підказував, що попереду в нього якась незбагненна, грандіозна й усеосяжна катастрофа. Всім своїм дебелим, громіздким та м’ясистим тілом він затремтів, коли його раптом од маківки до п’ят пронизала думка, що, може, саме Йоссар’яна, ким би він кінець кінцем не виявився, обрала своїм знаряддям його, полковникова, Немезіда.

Полковник Пескарт не був забобонний, але вірив у всілякі прикмети. Він сів до столу і зробив у своїм календарі кодований запис, який мав негайно поставити всі крапки над «і» у цій вельми підозрілій справі кількох Йоссар’янів. Він начеркав собі пам’ятку твердою, рішучою рукою, ще й підсилив запис цілою низкою кодових пунктуаційних знаків, а тоді двічі підкреслив увесь текст. Зрештою шифровка набрала такого вигляду: