Пастка на дурнів
- Автор: Хеллер Джозеф
- Год: 1988
- Язык: украинский
- Год: Видавництво художньої літератури «Дніпро»
- ISBN: 5-308-00194-4
- Переводчик: Микола Мещеряк
- Жанр: Военная проза
Электронная книга - «Пастка на дурнів». Краткое содержание книги:
Улюблені художні прийоми Хеллера — гіпербола, карикатура, гротеск — допомагають виразніше відчути атмосферу кар’єризму, корупції, хабарництва, пияцтва, поширених в американській армії.
Невдовзі після виходу в світ (1961) роман став бестселером.
Тим часом на галявині капрал Безбог приснув зо сміху. Хихотнув і його співрозмовник, явно вдоволений. Капелан здригнувся й закляк на хвилину від дивного, незрозумілого відчуття, ніби колись у минулі часи чи в минулому існуванні вже перебував у точнісінько такій ситуації. Він щосили намагався утримати це перебіжне видіння, підсилити це враження, він хотів би вгадати подальші події, а може, й вплинути якось на них, та неждане одкровення вже зникло без сліду. Інакше й бути не могло — він це знав наперед. Déjà vu.[36] Цей характерний симптом парамнезії,[37] який полягає у майже невловимій і самозворотній плутанині ілюзорного та реального, давно цікавив капелана, і він чимало про це чув та читав. Він знав, наприклад, що явище це називається парамнезія і що воно спричиняється до таких оптичних феноменів, як jamais vu («ніколи не бачене») та presque vu («майже бачене»). Часом предмети, поняття, навіть люди, поруч із якими капелан проживав роками, якимось незбагненним і моторошним чином поставали перед ним у незнайомому, неправильному світлі — такими він їх ніколи раніше не бачив: jamais vu. І були інші моменти, коли він майже бачив абсолютну істину з такою виразністю, ніби все навколо осявалося спалахом сліпучого світла: presque vu. Поява голого чоловіка на дереві під час похорону Сніггена залишилась для нього цілковитою загадкою. То не було déjà vu, бо тоді він не мав відчуття, ніби вже колись раніше бачив голого на дереві під час похорону Сніггена. І не можна було назвати це jamais vu, оскільки це не було привиддя чогось чи когось знайомого, що з’явилось перед ним у незнайомій подобі. І, звичайно ж, це не можна було назвати presque vu,оскільки на дереві справді сидів голий чоловік.
Під самим наметом на галявині раптом стрельнув вихлопною трубою джип і з ревом помчав геть. Невже голий на дереві під час похорону Сніггена був тільки галюцинацією? Чи це було божественне видіння? Од самої такої думки капелан аж затремтів. Йому до нестями кортіло розповісти про все Йоссар’янові, та щоразу, згадуючи в думках цю пригоду, він присягався перед самим собою викинути її геть з голови, хоча тепер, розмірковуючи про це, він не був упевнений, що справді міркував про це колись раніше.
До намету, якось по-новому, — мстиво сяючи, — зайшов капрал Безбог і картинно обіперся ліктем об стояк.
— Знаєте, що то за один, той чоловік у червоному халаті? — криво посміхаючись, хвальковито запитав він. — Це сіайдист. Він лежить у шпиталі з переламаним носом. А сюди його прислали з офіційним завданням, щоб провести розслідування.
— Сподіваюсь, вам нічого не загрожує? — швидко підвівши очі, запитав капелан, готовий, як і завжди, зарадити чужій біді.— Чи, може, потрібна моя допомога?
— Про мене не турбуйтеся, — злостиво всміхнувся капрал Безбог. — Турбуйтесь про себе. Вони гострять на вас зуб за підпис Вашінгтон Ірвінг на всіх тих листах, де ви підписуєтесь ім’ям Вашінгтон Ірвінг. Що ви на це скажете?
— Я ніколи не підписував листів ім’ям Вашінгтон Ірвінг, — сказав капелан.
— Ну, мені ви могли б і не брехати, — мовив капрал Безбог. — Переді мною вам виправдовуватись нічого.
— Я зовсім не брешу.
— Мені байдуже, брешете ви чи не брешете. Вони хочуть притягти вас ще й за перехоплювання кореспонденції майора Майора. А там що не слово, то військова таємниця.
— Якої кореспонденції?! — жалібним голосом запитав капелан. Він уже втратив спокій. — Та я й у вічі не бачив жодного листа від майора чи до майора Майора!
— Мені ви могли б і не брехати, — відказав капрал Безбог. — Переді мною вам нема чого виправдовуватись.
— Та я ж не брешу! — заголосив капелан.
— Ну, а горлати на мене навіщо? — ображено скинувся капрал Безбог. Він підійшов до капелана і з докором насварився пальцем. — Я вас, можна сказати, врятував, ніхто вам зроду не зробив такої великої послуги, а ви не хочете цього розуміти. Щоразу, як цей тип намагається письмово доповісти про вас своєму начальству, хтось, у шпиталі викреслює із його рапортів усі подробиці. Бідолаха вже кілька тижнів б’ється, як риба об лід, щоб здати вас куди слід. Щойно я підписав ще одного його листа як цензор, навіть не читаючи. Ви тільки виграєте від цього в очах його начальства із Сі-Ай-Ді. Там одразу зрозуміють, що нам нема рації приховувати про вас усю правду.
36
Уже бачене (фр.).
37
Розлад пам’яті, при якому події, що відбуваються в даний момент, здаються вже пережитими колись.